Мамо, ти мені пробач...

«Мамо, ти мені пробач…

І вночі голосно не плач.

Повернуся, лиш чекай,

Твій син боронить край,

Де народилася вся сім’я,

Де розпочалася доля моя.

Рідненька, ти не плач,

Мені усе зодіяне пробач.

Я скоро повернуся,

До тебе міцно притулюся.

Як швидко летить час,

Вже весна йде до нас.

Перемоги настав час,

Це буде згадкою про нас!

І знай лиш, мамо,

Україні помирати рано!»

Цей лист матусенька читала,

Довго в ту ніч вона не спала.

Принесли вітри новину,

Не радісну, сумну…

Залишив син її цей світ,

Проживши так мало літ.

На колінах стоїть мати,

Благає цю війну забрати,

Забрати за Дніпро і кручі,

Далеко за хмари пливучі…

Молила Господа вона,

Щоб скоріш скінчилася війна.

Промовляла гучно до ікони,

Коли в церкві забили дзвони:

«Боже, зупини війну!»

Матуся знала її ціну…

Авторка: Вікторія Сич