.png)
«Мамо, ти мені пробач…
І вночі голосно не плач.
Повернуся, лиш чекай,
Твій син боронить край,
Де народилася вся сім’я,
Де розпочалася доля моя.
Рідненька, ти не плач,
Мені усе зодіяне пробач.
Я скоро повернуся,
До тебе міцно притулюся.
Як швидко летить час,
Вже весна йде до нас.
Перемоги настав час,
Це буде згадкою про нас!
І знай лиш, мамо,
Україні помирати рано!»
Цей лист матусенька читала,
Довго в ту ніч вона не спала.
Принесли вітри новину,
Не радісну, сумну…
Залишив син її цей світ,
Проживши так мало літ.
На колінах стоїть мати,
Благає цю війну забрати,
Забрати за Дніпро і кручі,
Далеко за хмари пливучі…
Молила Господа вона,
Щоб скоріш скінчилася війна.
Промовляла гучно до ікони,
Коли в церкві забили дзвони:
«Боже, зупини війну!»
Матуся знала її ціну…
Авторка: Вікторія Сич