Мова
На світанку плачуть срібні чисті роси,
Соловей співає заспані пісні.
Рідна наша мова заплітає коси,
Й до пташок говорить, наче уві сні.
Сонце пурпурове сяє над ланами,
В полі колосяться житні колоски.
Мова українська славиться літами
І розповідає дітлахам казки.
Нею розмовляють справжні патріоти,
З нею прокидались, нею і жили.
Нею володіли продавці й пілоти,
З нею в бій затятий воїни ішли.
Мова калинова, пахне свіжим медом,
Гріється під сонцем в ріках і морях.
Землю обіймає білосніжним небом,
І добро ховає в стомлених степах.
Та чому ж сьогодні нею не говорять?
Знову зневажають і забули вмить,
Ангели усердно нею Бога молять,
А душа за неї болісно щемить.
Ви лише плекайте рідну нашу мову,
Бо колись настане грішна люта мить:
Нею вже ніколи не почнуть розмову
І не зможуть діти нею говорить.
Автор: Діана Перейма
Comments