Мрія

Засніжені хати зібрались спатки,

А ангел сипле сніг десь з-під крила.

Аж у вікні натопленої хатки

Виднілась постать щира, хоч мала.

Сидить то ще малесенька дитина,

Свічу тримає міцно у руках.

Настала вже святкова та година,

Зоря зійшла в багряних небесах.

Кутя медова пахне на столі,

Мороз малює пальцями на вікнах.

Прикраси на ялинці в кришталі,

Й сльоза тремтить у мами на повіках.

А дівчинка свічу в руках тримає

І дивиться на небо крізь вікно,

Схвильовано у Бога щось благає

Й надіється, що збудеться воно.

Сьогодні я питалася у мами:

— Чому на небі зорі майорять?

І знаєш, Боже, це вони вогнями

Показують усім, що ще не сплять.

А я б хотіла, Боже, бути з ними

І бачити з небес земну красу.

Вогнями там блистіти золотими

І славу піднести до ніг Христу.

Вона замовкла й свічку притулила,

До серця доторкнулася рукою,

Сльоза її на личку забриніла

Й на груди впала срібною росою.

— А ще б хотіла в тебе запитати,

Чому ж мама не дивиться новини?

І татка так давно не відшукати,

Поїхав, кажуть, десь на схід країни.

Свята сьогодні всі святкують радо,

Батьки горіхи діткам роздають.

Скажи мені, мій Боже, щиру правду:

Чи зорі аж до татка дістають?

Якби ж дістали, я б тоді дізналась:

Стрічає він отам із кимсь Різдво.

Тоді б я аж на схід отой дісталась,

Аби лишень воно туди прийшло.

І мій татусь до тебе помолився б,

Ніхто б на сході злого не чинив.

Біля вогню із радістю погрівся,

А згодом двері в хату відчинив.

Я не брешу! Мій татко дуже добрий,

Він зорі любить більше за життя,

Бо каже, що туди, за сивий обрій

Із фронту відлетіла вся рідня.

І грошей нам із мамою не треба,

Аби лиш подзвонив і привітав,

Тоді б і я молилася до тебе,

Щоб до зірок ніхто не відлітав.

Перехрестилась і заплакала тихенько,

І віск покапав на малі долоньки.

Побігла до кімнатки враз раденько,

І мати притулилася до доньки.

Накрили стіл й вареники поклали,

Солома під столом лежить суха,

Бажання однакове загадали,

А вітер за дверима не стиха.

Зима тримала все в святім полоні,

Всі славу Чудотворцеві несуть,

А дівчинка погляне на долоні

І думає про батька світлу путь.

За стіл бідненькі з мамою присіли

І Богу помолились щиросердно.

І раптом за дверима гуркотіли

Скрипучі звуки снігу все ретельно.

Постукав в двері хтось до них раптово,

Немов ізмерз стояти на морозі.

Відчинила доня двері загадково,

А там татуся всміхався на порозі.

В очах її враз вогник засвітився,

За шию обійняла татуся.

І він до неї міцно притулився,

І плакали їх стомлені серця.

Багряна свічка на столі горіла,

А мати гірко плакала із ними.

Усе, чого всім серденьком хотіла,

Сьогодні впало слізьми золотими.

— Татусю, я сьогодні попросила

У Бога, щоб тебе завжди беріг,

А він усе, чого я так хотіла,

Мені подарувати з неба зміг.

— Моя ти доню, бачиш, я вернувся.

Хоч холодно було, до вас ішов,

А Бог мені сказав, щоб я всміхнувся,

І от я вас із мамою знайшов.

Вони разом полишили зітхання,

І зорі кожен з них вже полюбив.

Вона хотіла, щоб збулось бажання,

А Бог єдину мрію їй здійснив.

Авторка: Діана Перейма