Адресовано моїм ровесникам

Записи невідомої

Прикрита ширмою кімнатка в клубі, засмалена цигарками, о 12 ночі чути спів Леді Гаги. Ураз розпачливий нервовий сміх збентежує невеличкий простір з яскравими неоновими малюнками на стінах. Найбільше мене вразило те, що цей емоційний виплеск належить мені – вісімнадцятирічній дівчині. Палкі поцілунки та розмови про війну. Усвідомлення того, що щось знову повторюється. Так циклічно та невгамовно; страх того, що більше немає наївності й усвідомлення цих страшних жорстоких реалій без романтизації. Бо в протилежному випадку це матиме вигляд самогубства та руйнівної сили тебе як сучасниці подій.

Додому відвозить таксі з мовчазним водієм. Нічні спалахи міста. Київ видався величезною примарою, коли я лише познайомилася з ним. Нині – він дихання мого життя. Несвідому ніч плавно затьмарюють пари. Згодом – дзвінок матері з важливою розмовою. День інформаційної тиші не вдався, спокій порушено, думки калічать та розтинають свідомість.

Увечері озеро біля мого дому вже не хвилювало небо; навпаки – саме небо відблискувало сяйвом місячної зорі змальовані хвилі на кристалах льоду, що й бентежило мене.

Водночас зрозуміла, що, не помічаючи справжності моменту та проживаючи уявне життя, програєш ще один день і даруєш його даремно страху. Варто приймати все, що відбувається, належно. Тут ідеться про свідомість та відповідальність, адже відповідальність завжди є або ж її зовсім нема. Вона належить твоїм думкам щодо себе, сім’ї, держави та людей, які поруч живуть у цьому світі. Свідомість – це про відсутність виграшу сліпого егоїзму.

У плині дорослого життя не згуби й людяности, друже, бо сенсу буття опісля не знайдеш. Збережи в собі вірність, мужність, любов, печаль, необразливе почуття любові, сум; збережи в собі людяність, людство, людину. Покохай себе; більше немає кого кохати. Не дай собі себе ж зненавидіти. Збережи в собі щирість. Будь ласка, мрійнику, збережи в собі всі смутки й печалі, нехай не стихають страждання й співчуття. І все щастя дитинства з тобою залишаються до самої глибини та далечі дороги. Будь ласка… Старайся! Прагни і з любов’ю в очах лови кожну мить життя. У старості – у тужливий дощовий, але прекрасний день з похмуростями згадай момент щастя. Одвічно запитуй ,чи власними обіймами ти закутуєш свої теплі дитячі спогади. Та це адресовано моїм ровесникам, бо тобі не має бути моторошно перед майбутнім. Факт прийняття всього з тверезим розум та щонайменшою мудрістю твого віку дає розуміння бентежного світу таким, яким він є насправді. Послання видається важким, а текст хаотично сформованим. Та це лише роздуми нещодавнього підлітка, зовсім юної людини та старшої сестри для близьких, можливо, навіть друга для когось... Це лише мої роздуми, вони спонукають бути свідомими та готовими до викликів життя, яких може й не статися. Можливо, це прозвучить доволі прагматично та надто жорстоко стосовно того, що хотілось би чути зараз; проте це адресовано моїм ровесникам. Сподіваюсь, адресат буде знайдений.

Авторка: Щур Оксана