.png)
Мій любий друже, тобі одвічно сімнадцять. Життя у твоїх очах ділиться на дві частини: одна сповнена праці та буденності, а інша – спокою та теплої радости. Від цього й головна нива життєвого шляху твоїх юних років – цікавий та неповторний образ молодого, наповненого жаги до життя обличчя. Тебе вабить до блаженства та мрій; шукаєш своє особливе місце, світило серед однодумців та наставників. Іноді ти вагаєшся та губишся серед незліченних кімнат житейських трудів, з жахом оглядаєшся в зовсім нещодавнє дитинство, й шукаєш в уяві ключ таїнств власної природи.
Ти дорослішаєш. Усе частіше між тобою та співрозмовником царує глибоке мовчання. І ви в простоті душ неодмінно розумієте одне одного. Се синкретизм. Це все життя; ти вчишся, страждаєш, любиш, плачеш, смієшся і продовжуєш рухатися вперед. Ти зазнаєш невдачі, ти ростеш, та закарбовуєш у своїй пам’яті думку про те, що все неодмінно буде добре.
Навколо тебе – люди! Як не намагайся сховатися, та людина сама в собі воля, і честь, і гідність, і духовність. Кажуть, що людина неодмінно повинна перебувати в русі! Гадаю, що ти, друже, повинен запам’ятати цю важливу деталь. Чоловік часто і до певного місця себе повинен відносити, аби не дарма мандрувати по землі. Є й ті, кому всюди є місце. Говорять, що не треба шукати його, бо воно сидить вже в тобі. Сидить та тихо чекає, допоки ми наважимось його віднайти. Усе наше життя – то пошуки…
…минулого тижня я дізналась, що в англійській мові більше евфемізмів для позначення смерті, ніж у будь-якій іншій мові. Увесь минулий тиждень викарбовувала у своєму серці невеличке місце й сповнювала його нотатками та висловами. Про що це говорить? Невже ми й справді постійно про дещо взнаємо та одночасно десь щось забуваємо? Чи є в кожній мові слово, яке б означало любов? У кожній мові таке слово повинно бути. І ще біля нього є місце для слова, яке б означало людяність. І бульбу, і лапатий сніг, і ось ту невеличку кісточку біля долоні, що ледь помітна навіть у немовлят. Нам дуже потрібні оті всі слова. Конкретні такі… Вони мають приносити щастя, повинні ототожнювати й пояснювати наш сум. А що якби ми могли говорити про усе-усе на світі? Я хочу, аби кожен з вас знав, що писати та говорити варто в моменті про те, що відчуваєш, що вважаєш за важливе. Усе потрібне – і слова, і думки, і рисочки для відокремлення вияву твоїх роздумів.
Amore, amore, amore. У світі, сповненому дивацтв, будь любов’ю.
Авторка: Оксана Щур