«Голуб» Патрік Зюскінд

Рецензія

Йонатан сидів біля лампи потьмянілої від тривог безкінечних, у голові було десятки запитань, але відповіді на них все ж вилились чіткими судженнями: у мене вже немає страху, тривога зникла... Розвіялась вона неочікувано, весна вже не страшна, літо зникло, розтануло у променях зимових. Немає людей, яких ти вважав постійно Людьми. Хочеться все ж, щоб у свідомості незримій пролунали слова гніту, бурхливі ненависні іскри злетіли у вись й приземлились необачним птахом...

Прірва була у твоєму квітнику протоптана, пропащіла гнітом ярим. Де був ти, де ти зупинився, біля якого узбіччя тебе викинуло?! Життя затуманене, де ж твій постріл?! Де я тебе загубив, на якій кам'янці? Я тебе не знав до цього, метався у пошуках твого слова розпачливий, вимучений, підпертий гайворонням тим, здавалось, сизокрилим. Куди я тільки не звертав, куди я тільки не намагався зазирнути, біля якого причалу мене лише не залишали мрії незримі...

Я блукав в пошуках, більшість для мене виявились збориськом гадюк. Я линув до них, але звертав скрученннями хибними часом. Я  визнавав їх час від часу, але зірка так і не визирала...

У той палкий вечір ти осягнув, що губив все ж сам себе, у ямі був лише один-однісінький, без очевидців. Натомість все ж полинув зірвався до тих просторів, з яких виглядали  думання безсонні...

Авторка: Марія Корган, 306ВС