Сміливі навчати та відновлювати

Волонтер. Сьогодні ним може стати кожен із нас: чи то задонативши на допомогу тим, хто цього потребує; чи то урятувавши скалічене життя від удару в спину, як полюбляють це робити наші одвічні вороги; чи то створивши свій осередок задля підтримки інших; чи то…. Список неможливо завершити на одній сторінці, бо він довжелезний.

Одним із пунктів є просування українськомовного контенту. Для цілісного існування в державі треба знати рідну мову, а щоб усвідомити, для чого це потрібно, варто пройтися сторінками історії країни. Це все зараз у вільному доступі. Треба лиш пошукати. Треба лиш мати бажання.

Зануритися в глибини української мови просто, бо тренерів із плавання нині вистачає. До прикладу, рух «Єдині» має в цьому вже більше року досвіду. Їх місія - відновити ідентичність українців та об’єднати за допомогою мови. Модератори розмовних клубів онлайн та офлайн показують своїм різним за віком, соціальним статусом і місцем проживання учасникам солов’їну з різних боків і, що не менш важливо, роблять це доступно, професійно, щиро й цікаво.

Іще одним важливим проєктом, який має на меті відбудову нашої країни, є «Сміливі відновлювати». Щовихідних вони організовують заїзди до Київської області, які називають толоками. Толока – одноразова безоплатна праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи. За давніми звичаями, толока є формою взаємодопомоги, на яку скликають сусідів, родичів та товаришів. Тож небайдужі громадяни нашої країни допомагають тим, хто опинився в скрутному становищі внаслідок повномасштабного вторгнення.

Поділюся розмовами з двома юними волонтерками, які творять майбутнє, роблячи велику справу.

Анна Пастушок - студентка 302-СОУР групи, модераторка розмовних клубів у проєкті «Єдині»

—Чому волонтерство?

— Волонтерство – це можливість відчути себе потрібним та корисним для інших. Те, що об‘єднує і надихає. Волонтерська діяльність у надзвичайно складний період об’єднала нас задля спільної мети – говорити українською і наближати перемогу разом!

— За що ти відповідальна в проєкті і що нового створила, працюючи там?

— Я модераторка проєкту «Єдині», власне проводжу розмовні клуби для учасників. Що нового? Нещодавно стартували розмовні клуби на базі проєкту у спеціалізованій школі №47, де також я є модераторкою. Тепер заняття відвідують і батьки школярів та практикують українську.

— Як проходять розмовні клуби?

— Розмовні клуби – місце, де занурюєшся в приємну атмосферу милозвучності і гармонійності рідної української. Протягом занять учасники виконують різні інтерактиви, що сприяють вдосконаленню мовних навичок, збагачують словниковий запас та головне – практикують свою українську!

Як же тішить бачити успіхи учасників й відчувати їхнє палке бажання говорити, думати українською!

— Що спричиняє магнетизм між тобою і проєктом «Єдині»?

— Для мене проєкт «Єдині» – це взаємозв‘язок і взаємообмін між однодумцями. Це місце, де щоразу надихаєшся людьми, які невпинно працюють для Важливого! Бо мова – це той інструмент, який об’єднує. Проєкт дає потужну мотивацію, яка заряджає на нові ідеї та їхнє успішне втілення у реальність.

Олександра Кошелєва, студентка 302-СОУР групи, модераторка розмовних клубів руху «Єдині» та волонтерка проєкту «Сміливі відновлювати»

— Чому волонтерство?

— Волонтерство допомагає подивитися на цей світ дещо по-іншому. Завдяки йому розумієш, що здатен змінювати світ навколо, наближати перемогу та покращувати майбутнє нашої країни. Є люди, які готові вкладати у відбудову, проте вкрай важко знайти людей, які підготують територію для цієї відбудови.

Можна легко відправляти гроші на ЗСУ, але воювати і виборювати свободу на полі бою погодиться не кожен.

Волонтерство повертає до реальності. Донати добре. Ще краще — донатити і волонтерити. У такий спосіб ти відчуваєш, що досі є люди без даху над головою. Ти відчуваєш, що війна триває.

— За що ти відповідальна у двох проєктах і що нового створила, працюючи там?

— В «Єдиних» я модерую розмовні клуби, які проходять наживо. Моя задача – зібрати усіх охочих говорити українською в зазначеному місці й створити для них середовище підтримки.

В організації «Сміливі відновлювати» я звичайний волонтер, але трошки з досвідом. Записатися на такий вид волонтерства може кожен, хто цього забажає. Зазвичай наші обов'язки – це носити відра й мішки; доламувати стіни, які не доламали наші «прекрасні» сусіди; підготовлювати територію для майбутнього будівництва або модульних хатиночок, консервувати будівлі для їхнього подальшого відновлення. Здебільшого наша діяльність визначається безпосередньо на місці роботи.

Також у мене є невеличка відповідальність – щотижня я створюю меми для наших волонтерів, які ми роздаємо перед толоками. Одного вечора наші координатори відкрили вакансію на посаду мемолога, на яку я успішно записалася. Тож тепер кожен тиждень я генерую смішні картинки, які пов'язані з нашою волонтерською діяльністю. Можу сказати, що це не так легко, як може здаватися, адже жарти мають бути актуальними і зрозумілими широкому загалу.

— Яке завдання було найскладнішим у твоїй роботі?

— У «Єдиних» найскладнішими для мене були зустрічі з журналістами. Здебільшого це ставалося не через хвилювання і велику відповідальність, а через повітряні тривоги, які припадали на значну кількість зустрічей. Деякі з них доводилося скасовувати, але востаннє в нас вийшло організувати заняття попри всі виклики.

У «Сміливих відновлювати» нескладно носити важкі мішки та відра, складно усвідомлювати, з яким жахом стикнулись люди в нашій країні. Безумовно, найскладніше – слухати історії господарів. Кожна з розповідей унікальна, у кожної родини було своє життя до повномасштабного вторгнення, яке перевернули з ніг на голову. Значна частина людей пережила справжнє пекло. Якщо замислюватися, скільки людей у Київській області зустріло війну вдруге за життя, оскільки вони були біженцями ще з 2014, то голова йде обертом.

Авторка: Кузнєцова Ольга