Допомагаю і буду допомагати стільки, скільки потрібно

Волонтери – це люди, які наближають нашу перемогу. Допомагати може кожен – незалежно від віку. Сьогодні я завітала до Олександра Івановича Пишного – мого дідуся. Він уже багато років плете сітки для наших захисників та керує процесом у групі «СІТКА-БЕРЕГИНЯ».

Пропоную познайомитися ближче.

— Як давно ти займаєшся плетінням сіток?

— Ми почали цю корисну справу у 2015 році.

— Із чого все починалося?

— Побачив оголошення. Одна жіночка, у минулому швачка, плела сітку в себе на роботі. Звали її Юля, прізвище не пам’ятаю. Вона спочатку працювала з донькою, а потім почали долучатися люди… Отак і я до неї підійшов… Нас було троє чоловіків, які допомагали. А потім вона випросила в мерії дозвіл на те, щоб використовувати приміщення спортивної зали в школі. Згодом із приміщенням допоміг мер.

—Це приміщення ви орендуєте безкоштовно?

— Так, ми ні за що не платимо.

— Плести сітки – це складна робота?

— Ні, зовсім не складно, люди навчаються за годину.

— До вас долучитися може будь-хто?

— Так, будь-хто охочий, навіть діти, які вміють шнурки зав’язувати.

— А скільки людей приходять зазвичай допомагати?

— Вчора було восьмеро. У нас дві зміни. Перша з 10 до 14, а після 15 приходять на другу зміну.

— Є якась різниця між сітками? Ви використовуєте різні кольори, можливо?

— Так, кольорів багато. Ми до цього використовували звичайну, будь-яку тканину, аби вона тільки не світилася. Є тканина, наприклад, підкладка, вона відблискує на приладі нічного бачення, і на це звертають увагу. У лісі, наприклад, вона буде світитися. Тому її не використовують. Після цього використовували камуфляж, але ціни стали настільки високими, що це просто нереально! Зараз ми використовуємо матеріал, який називається спанбонт. Він не горить. Щоправда, плавиться, але одразу затухає, його обтрусив — і все. Ще добре, що вага сітки залишається однаковою до дощу і після. А взагалі використовуємо кольори, які замовляють, наприклад, отакі «піщані кольори» (показує на сітку позаду, яка в процесі плетіння), а хтось перебуває десь у лісі, у посадках, у зелені, тому використовуємо відповідні кольори.

— Ви плетете сітки на замовлення?

— Так. І черга чимала.

— Скільки у вас замовляють і чи ставлять вам дедлайни?

— Немає дедлайнів, у нас черга.

— Тобто просто замовляють і чекають?

— Чекають, коли до них дійде черга. Люди приїжджають сюди, замовляють, і потім так само приїжджають та забирають. Бувають такі, які залишають адресу, і ми їм самі відправляємо. І скільки відправляли, грошей ніколи не брали.

— Тобто це все безкоштовно?

— Безкоштовно і за свій рахунок. Але люди нам допомагають. Є група у Фейсбуці, де ми звітуємо, що ми купуємо. Робимо фотозвіти. І кожен тиждень пані директорка дякує всім, хто донатить, я записую імена. Також люди приносять тканину, і деякі навіть фарбують у потрібні кольори.

— Тобто до вас приходять, ти записуєш ПІБ і суму, яку пожертвували, і потім директорка це забирає і висловлює подяку?

— Так, забирає гроші, список і у Фейсбуці пише подяку зі згадкою про усіх, хто допомагає. Дехто не хоче записуватися, але я вважаю це своїм обов’язком – записати ім’я та суму.

— Чи є у вас постійні донатери?

— Так, першого числа кожного місяця приходить жінка.

— Скільки сіток на день можна сплести?

— Одну розміром 4х8. Ми плетемо 4х8 і 6х8. У нас 8 – стале число, менше ми ніяк не можем зробити.

— Для чого ще замовляють сітки?

— Для машин наприклад, високої техніки, тому замовляють сітки 8х10, 10х10, але я кажу, що в нас немає такого приміщення, щоб 10 метрів плести.

— Чи бували у вас якісь смішні ситуації, що перше спадає на думку?

— У нас була одна жінка – Надя. Вона прийшла – тут кипіла робота – і скинула свій шалик на стіл. Потім шукає, а він вже вплетений у сітку… Шалик за кольором підходив! Надя ж кинула його на стіл, хоча в нас є вішаки, от і все. А якось і Зіна не знайшла свого халата білого. Я тоді справді побачив три халати, а якраз бракувало білого кольору для сітки. Ну я й обрав один із трьох, і він належав їй. Вона приходить, запитує: «Олександре Івановичу, де мій халат?» Що я міг сказати: «Ну, вибач…»

— Чи любиш ти те, чим займаєшся? Для чого ти це робиш?

— Так, люблю. Як я міркував: у військкомат мене вже не беруть, на фронт не візьмуть… Але допомагати їм треба. От думав, думав і вирішив: допомагаю і буду допомагати стільки, скільки потрібно. Бо як війна закінчиться і ми обов’язково переможемо, то після цього ще будуть потрібні такі сітки, і ми продовжимо збиратися нашим колективом для плетіння.

Авторка: Пишна Дарина