5 причин прочитати «Привидів» Чака Поланіка

Огляд-рецензія на книгу

Кажуть, існує всього три види письменників. Перші – це класики. Ті, про кого говорять, що їх треба читати й любити, але майже ніхто не читає, і не любить. Другі – це, тією чи іншою мірою, нонконформісти, про яких публічно не прийнято говорити щось позитивне, але майже в усіх є серед них улюбленець. А треті – це Чак Поланік та ті, хто стоїть поряд із ним в когорті «класиків літературного панку». Люди, які розширюють наше сприйняття слова, а також показують не таку вже й очевидну думку про те, що мистецтво – це завжди відображення епохи.

І «Привиди» являють собою справжній концентрат цієї позиції та стоять поруч з «Кримінальним чтивом» Квентіна Тарантіно чи альбомом «Nevermind» гурту Nirvana. Цей роман відштовхує, викликає відразу, бажання закрити його і ніколи не відкривати. В ньому немає нічого красивого, величного чи хоча б звичайного. Але саме це змушує гортати сторінку за сторінкою, а в моєму випадку – слухати хвилину за хвилиною.

І, вражений цим твором, я вирішив створити свій власний список з 5 причин, чому варто прочитати «Привидів».

Причина 1. Майстерність автора.

Цей пункт більше стосується тих, кого цікавить «внутрішня кухня» літератури. Таким людям я дуже раджу звернути увагу не на те, про що пише Автор, а про те, як він це робить. Лексика, стилістика, атмосфера, яку створено за допомогою простих слів та виразів – це, дійсно, дуже високий рівень. Чак Поланік не використовує, здавалося б, нічого складного, але саме ця простота, саме ця показова байдужість до якості та літературності й роблять цю книгу унікальною.

Тут можна знову навести паралель з музикою, а конкретно з Куртом Кобейном. Я тисячі разів чув, як музиканти-віртуози чудово грали надскладні музичні твори. Бетховен або Шопен, джаз або блюз. Я чув сотні прекрасних переспівів Фредді Мерк’юрі, але всі ці майстри ніяковіють, коли треба повторити майже примітивну музику з «Nevermind».

І так, Поланік не винайшов цю властивість. І до нього (наприклад Чарльз Буковські), і, я впевнений, після нього, теж будуть автори, що так вміють. Але чи досягнуть того ж рівня? Хто знає…

Причина 2. Проблематика і філософія.

Однією з особливостей Поланіка є те, що у своїх творах він піднімає теми, про які не прийнято говорити в культурному середовищі (та й в некультурному теж). Наприклад, в «Бійцівському клубі» головною темою є криза маскулінності – ситуація, коли чоловіки, захопившись культурою вживання та культом грошей, перетворюються з сильних та вольових особистостей на «сіру і безвольну масу».

«Привиди» ж, завдяки своїй композиції, піднімають цілий список подібних проблем. Починаючи від підліткової мастурбації (з розділу «Кишки»), закінчуючи проблемою «невидимості» для суспільства людей певних професій (розділ «справи ніжні»). Економіка, шоу-бізнес, проблеми багатих та бідних, ПТСР, смертельні хвороби та лицемірство, гарні наміри, які стають камінцями, з яких моститься дорога в пекло – ніщо не пройде повз сприйняття Поланіка і його персонажів. І це захоплює! Бо майже кожен зможе в цій книзі знайти проблему, яка цікавить саме його.

Причина 3. Композиція твору. Франкенштейн.

Формат наративу «сюжет в сюжеті» вже давно не є новим, його використовував ще Бальзак у «Гобсеку». Але Поланік вирішив піти далі та буквально використав схему, яка зробила популярними деякі надприбуткові серіали, зокрема «Чорне дзеркало». Суть в тому, що «Привиди» – це серія самостійних та не залежних одне від одної історій персонажів. І все, що об’єднує ці історії – загальний сюжет в домі, який, що не дивно, створює враження, ніби Автору було на нього абсолютно байдуже при написанні. Умовно, кожна частина «Привидів» – шедевр літератури, але те, що мало б об’єднувати ці шедеври в щось цілісне – слабке і не здатне на це. І так і має бути, оскільки, як висловився сам Чак через свого персонажа «Вони створили Франкенштейна». Думаю, мався на увазі саме його монстр, але суть саме та. І, як на мене, це дуже цікаво, бо…воно живе!

Причина 4. Персонажі.

Тут буду казати стисло, щоб уникнути зайвих спойлерів сюжету. Але персонажі тут – реалістичні та прописані. Дуже життєві, такі, яким ти хочеш співчувати, незважаючи на всі їхні скелети в шафі. Ти розумієш, що, незважаючи на те, що вся атмосфера книги змушує тебе відчувати відразу – ці люди тобі подобаються. Леді Бомж зі своїм перстнем, Міс Апчхи зі своїми ліками, Міс Америка з кулею для боулінгу, Граф Наклепник з камерою. Ну і, як може стати зрозумілим з ілюстрації до цієї статті – Матінка Природа зі своїми ароматичними свічками.

Причина 5. Концентрований Поланік.

Безумовно, Чак Поланік – дуже відомий і визначний автор, чиї книги продаються мільйонними тиражами. Такі бестселери як «Бійцівський клуб» чи «Колискова» або «Невидимки» (про які теж будуть огляди) відомі по всьому світу. А Бійцівський клуб взагалі отримав вдалу екранізацію від режисера Девіда Фінчера. На фоні цих книг «Привиди» є набагато менш відомими, але, за моєю думкою, «Привиди» – це найбільш «поланіківський» роман з усіх. Кожна його історія – це велика алюзія на якийсь інший твір Автора, кожен персонаж чимось схожий на персонажа з інших його історій і це робить Привидів – книгою, що створює цілісний всесвіт Поланіка, об’єднуючи його твори в один. Якщо ви хочете зрозуміти для себе, хто такий Чак Поланік, то ця книга – один з найкращих способів це зробити.

«Привиди» – це книга про людей. Про людей, які самі, зі своєї власної волі вирішили зникнути. Хтось – через безвихідь та відчай. Хтось – зі страху. А хтось просто захотів розважитися та побачити, що буде з цього задуму. І думаю не буде помилкою сказати, що такі емоції можемо відчувати ми всі. Тож ця книга – про нас. Про наше життя, мрії, розчарування та радості. Це як величезне дзеркало нашого суспільства. Суспільства, яке ми, за своєю наївністю, називаємо розвиненим, культурним та гуманним.

Автор: Олег Кліщ, 103ФІЛ