Голубка

Зірки в чорнявім небі майорять,

Де гострим димом шини догорали.

В наметі волонтери ледве сплять,

Де юнаки пісні на вулиці співали.

В стаканах паперових чай холоне,

І куртка вся в дірках уже не гріє.

І чути, як від болю хлопець стогне

Й вогонь багряний тихо-тихо тліє.

Сидять на мішковині збитій хлопці,

Поранення й побої прикривають.

А там, на протилежнім до них боці,

На нову жертву нелюди чекають.

Та за столом маленьким, дерев’яним

Сиділа дівчина із каскою в руках,

З волоссям кучерявим і багряним

Й сльозинкою солоною в очах.

Коли мороз ударив по наметах,

Стояли біля шин гуртом вони.

Де біль тримав в міцних своїх тенетах,

Там впали від куль снайпера сини.

Вона до серця хлопця притулила,

Поранений, він кров’ю весь стікав.

Покликати когось скоріш хотіла,

Один із «Беркута» позаду вже стояв.

Вона підвелась й підійшла до нього,

У очі прямо й гордо зазирнула:

- Невже нема нічого в вас святого,

На кого вас ця влада обернула?

Вона ридала й мовчки роздивлялась,

Та він дивився в очі і мовчав.

Вона, здалось, уперше закохалась,

А він таки насправді покохав.

Вона ж його убити була ладна,

Він мусив покарати й дати звіт.

А зараз стала долі непідвладна,

А він забув умить про цілий світ.

Та ж скільки перебили люті кати

Героїв, що не мають нагород?

І їм лише залишилось літати

В небесних лавах із усіх чеснот.

Вона стояла й досі не зуміла

Сказати, що відразу покохала,

Як куля груди наскрізь їй пробила,

І, крикнувши, вона раптово впала.

Він кинув палицю і дико закричав,

Вона ж йому у очі ще гляділа.

Заплакав над тією, що кохав,

А в небі лиш голубка полетіла.

Авторка: Діана Перейма