ДРУГИЙ ПРО ПЕРШИЙ

Річниця пандемії. Важко це стверджувати. Але без карантину справді вже нема життя.

Рік промайнув надзвичайно швидко. Було все: шок, нерозуміння ситуації, сльози, радість від зустрічі після місяців усамітнення. На занятті зі старослов’янської мови ми, тоді ще першокурсники, почули про початок карантину. У голові промайнуло: «Цього не може бути такого. Ми не в школі, де карантин могли запровадити за найменшої небезпеки». А наступного дня на заняття ми не вийшли. Змінилося все. Життя розділилося на «до» і «після». І цього «до» більше не буде. Я забула, як це бачити людей без масок. І шкода, що це застали наші першокурсники. Ці зірки так і не пізнали початоку студентського життя настільки, щоб згадувати нащадками. Але вони увійшли в історію.

Як ті, хто закінчив навчання та вступив у карантинний час.

Вони переступили поріг у доросле життя в тяжкий для світу час, і я впевнена, що це стало найважливішим уроком у їхньому житті. Вони змінилися. Як і кожен із нас. Рік, місяці, дні… відкрили комусь нову людину для себе, хтось просто віднайшов своє «Я», дійшов до того, що не вдавалося давно. Важливий період. Без нього вже нікуди.

Люди й думати не могли, що таке станеться. Про це писатимуть у підручниках, говоритимуть, згадуватимуть.

І хочеться вірити в силу людської природи. Скільки переживали, скільки переживемо. Разом до кінця!

Авторка: Радченко Марія