Літо в Азії

Після закінчення школи мій банальний відпочинок улітку в бабусі перетворився на постійні подорожі, пригоди та купу курйозних моментів. Здавалося б, що могло змінитися за такий короткий термін? А я вам відповім: все. Моє життя, як там кажуть, перевернулося з ніг на голову після того, як я почала працювати моделлю. Тож перенесімося на початок червня і дізнаймося, що могло трапитися з тоді ще сімнадцятирічною Вікою.

Ще у квітні я прилетіла працювати в Японію на три місяці, але затрималася там на довше, ніж планувала, тому в мене було вдосталь часу, щоб насолодитися цією країною навесні та влітку. Але коли календарик показав дату 1 червня, у нас почалася аномальна спека через високу вологість. Тому я отримала незабутні враження і три сонячні удари. Через постійні кастинги і роботу, у мене було мало вільного часу для вивчення колориту японської культури, її архітектури та природи. Але все ж пару «віконечок» для відпочинку я знайшла.

Перша моя подорож була до острова Enoshima. Реальність перевищила всі мої очікування. Кришталево чиста вода Саґамської затоки відібрала в мене змогу говорити, і наступні три години з моїх вуст можна було почути лише: «Ого.. Вау.. Боже.. Ого». Перебуваючи під враженнями, я стала небагатослівною, хоча навіть зараз мені складно добирати слова, щоб описати ту неймовірну красу. Була б я художником, намалювала б картину тих краєвидів на полотні, але можу тільки буквами на папері. Острів Enoshima — це віконце в інший світ, де природа і людська рука створили неймовірну гармонію, це місце, де тиша і спокій співають пісню природи, а час зупиняється на мить, дозволяючи відчути себе частиною цього унікального об'єкта природи та історії.

Але не хочу довго зупинятися на цьому моменті, тому що написати можна багато, а мені ще хочеться розповісти про інші чудові моменти з мого насиченого літа. У липні я вирішила почати нову сторінку свого життя і, як сильна та незалежна жінка, обрізала своє волосся під каре. Кардинальних змін я не побачила, але мити голову стало в рази легше. В один з липневих сонячних днів, коли спека не випалювала очі та шкіру, я вирішила прогулятися одним з відомих японських кладовищ. Здавалося б, що тут такого цікавого, що я про це пишу, але там я побачила справжню могилу Хачіко. Я була дуже здивована і приємно вражена цією знахідкою, після чого подумала, що моя прогулянка може бути завершеною.

Цілий місяць у мене був завантажений роботою, тому зазвичай свої вечори я проводила вдома або виходила в Yoyogi Park, щоб медитувати і відновлювати свої сили. У кінці липня мій агент повідомив, що я повинна полетіти в Тайвань, адже там на мене чекає інша агенція, тому я швидко збирала валізи й думала, куди б мені сходити в останні дні в Японії. Мій японський букер підкинув ідею, що я могла б відвідати Діснейленд, про який зовсім забула, хоча перед поїздкою він був у списку моїх планів.

Розібравшись із питаннями візи та складанням речей, я купила квиток. Узяла свою внутрішню дитину за руку і повела її в місце моїх дитячих мрій. При вході я почула саундтрек з мультфільму «Красуня та Чудовисько». Чи то від втоми дорослого життя, чи то від простого захоплення в мене з очей полились сльози. На цю красу я дивилась очима п’ятирічної Віки, яка мріяла опинитись в мультику чи казці і побачити всіх героїв у реальному житті. П'ять годин я провела на атракціонах в оточенні казкових принцес, які мило посміхались та співали.

Другого серпня із зібраними валізами я стояла на вокзалі, очікуючи на свій автобус, який би відвіз мене до аеропорту. Успішно доїхавши, пройшовши паспортний контроль, я вже сиділа в залі очікування і думала про те, скільки всього мені подарувала Японія. Але окрім подорожей та розваг, я також вела внутрішню боротьбу з собою та своїми переживаннями. Мені було боляче від розуміння, що я маю можливість бачити щось нове та пізнавати цей світ, а мої земляки, які перебувають в окупації або просто за певних причин не можуть виїхати, — ні.

Прилетівши в Тайвань, я вже отримала розклад на тиждень, тому зібравши всі свої сили, я почала працювати. Тринадцятого серпня в мене був день народження, день мого повноліття, який я святкувала дистанційно по відеочату зі своїми друзями та сім’єю. Після цього, маючи пару вихідних днів, я трохи прогулялася Тайпеєм. Він дуже нагадує мені Київ, але такий, азіатський. Від того моїй душі було легше, бо я так сильно хотіла в Україну, у якій не була вже рік. Останні пів місяця літа я провела в комфорті й гармонії з собою, розуміючи, що ще трохи – і я буду вдома.

Авторка: Липова Вікторія