МАЛИШКАМ МЕНШИМ ВІД МАЛИШОК СТАРШИХ

І знову осінь…

Як уперше зустрічати першачків, уперше йтистежиною до університету, уперше фотографувативсе, що навкруги.

Уже й забулося, як це… Наче я той першокурсник, який розгортає нову сторінку книги свого життя.

Як воно, бути тим самим, про кого я пишу? Пофантазуймо! Хоча й фантазувати не треба. Цейобраз приміряв чи приміряє кожен із нас.

Перший день. Страшно? Страшно цікаво. Я впевнена, цього чекаєш задовго до… Очікуєшзустрічі з новими друзями, колегами… Відкриті не тільки очі, роти, а й душі до місць, яких ще не бачив. Не відчував моменту. Розсіяна увага не даєзосередитися на мінімальній інформації, що лунає з вуст наставників. Але слухаєш-слухаєш-слухаєш. Цікаво до безтями. Такі образи одразу не знімаєш… Вони змінюються з першими поразками, хоч і мінімальними, але сприймаються близько до серця. Зростаєш. І злякані очі стають більш серйозними. Слова та дії більш впевненими.

Маленькі діти «домівки» у великому потоці життя. За цим можна спостерігати й спостерігати. А чому? Бо ти зростаєш від перших звершень разом, проживаєш моменти, відчуваєш пориви душ.

Прослідковуючи зміни, змінюєшся й сам: дорослішаєш, спілкуєшся та розвиваєшся. Зараз, ставши старшими, уже кураторами, передивляючись фотографії, лиш згадуєш усі цімоменти… Дивишся на ці злякані, але такі натхненівсім новим очі…

Студентство – це перший крок у доросле життя. Тішить, що можна зростати в чудовій атмосфері з неймовірними людьми.

З укрфілом у серці

Авторка: Марія Радченко