.png)
- Відчувай!
Ураз весь цей величезний зал яскраво взявся полум’ям вересневого сонця. До нас звертався декан факультету української філології. Ми відчули вагу його слова, та осягнути її зможемо незабаром, а нині нас сповнює дивне почуття жаги до вивчення всього та всіх у гуманітарномукорпусі.
- Відчувай українську! Викохуй, плекай її в серці. З жагою, щиро, віддано…
Запросили сказати слово й інших викладачів. Зізнаюся чесно, ніхто й ніколи вже не пригадає всіх висловлень того ранку. Вони звалилися на нас бурхливо. Настільки ж невимушеними та бурхливими були й оплески.
Якось невпинно відблиски чогось дивовижного пробуджували в душі іскорки чогось незвіданого, ніжного та раніше не баченого. Цей прекрасний стан запам’ятався : хотілося відчувати світ таким, яким він не був відчутним нам досі, хотілось любити і творити, хотілось неодмінно жити в гармонії зі словом. Зустріла світлі очі своєї подруги - наші світи зійшлися, і бачили ми все однаково. Якось не хотілося мені переконувати її в чомусь іншому. Та й хіба була різниця між минулим та теперішнім? Ми хотіли шукати істину всюди, нам хотілося писати все дужче від часу меланхолійної осені, що настала. У душах наших розпочався непримітний тихий та дивно збалансований від палкості вальс. Невже раніше важко було жити з такими помислами в душі?
Мрії про пари несподівано збулися: за розкладомми нарешті отримали свою найпершу лекцію. Друг підійшов до мене.
- Знаєш, доволі по-дурненькому сфомоване твердження: я - філолог! Що з цього вийде, я нічого не розумію. Книги, листування, записи, твори, вивчення та дослідження - зовсім не знаю, що попереду.
- Вивчення тих всіх книг та написання твоїх праць, друже, спрямують усі твої найщиріші мотиви в знання. Глибинні та одвічно важливі в нашій країні.
Та поступово заняття захоплювали, тривожний стан зникав. Усе було важливим, усе було дорогоцінним та цікавим. Кожний випадково зустрілий викладач і незнайомі обличчя школярів у минулому хвилювали і радували так, наче все було особисто наше, ріднесеньке. Хороше всюди хороше. Прекрасне одвічно прекрасне.
Після пар ми вирушили тією скороченою стежкою, яку показували нам наші наставники - старші курси: пройшли відстані від домівки до метро саме двориками - отими незвичайними,тепленькими оболонськими двориками.
Це був мій перший день, і мені не вірилося, що по побудованому шляху зможемо дійти щасливо до цілі. Деінде з’явиться невеличка калюжа чи камінець під п’ятою в туфлі буде спеціально набридати, і ми зупинимося дорогою.
Незбагненним вчора нам здавалося те щастя, що ціль вступу та й взагалі - найголовніша цінність твого життя протягом останніх 2 років - досягнута. Та ми не відчували такої ж радості, яку відчували від першого дня занять в школі. Відчуваємо лише приємну втому й те, що хочемо спати, а ще те, що усе, до чого ми прагнули, тепер, коли це досягнуто, осягнене нами як лише невеличке вкраплення задля титанічної праці в майбутньому.
Час нудно та повільно тягнувся в прохолодній тиші темної зоряної ночі. Голосно тремтить серце, наче свічка - та, що десь далеко палахкотить серед книг у самотині на віконницях професорів. Легкі метелики б’ються над нашими головами - хтось не засунув фіраночку. Зрідка чується легесенький вітерець, і все знову стихає. Тихо, та водночас і шум якийсь. Час летів.
Наступного ранку ми їхали і знову мислили та мислили. Шкода нам та важко було без рідної домівки. Вона залишилася десь чистою та світлою. Та з-поміж волі нашої, з якоюсь особливою повагою до нової кімнатки в гуртожитку, ми зрозуміли: настав час жити надією в серці та щирими й палкими помислами в голові.
Серце моє та подруги сердечної радісно та тривожно билося з дня в день цією дорогою. Їй хотілось відчувати легесенький вітерець у волоссі та щодня проходити повз тих бабусь з ягодами біля метро. Я ж була вже спокійнішою, ніж зранку, за безпеку нашої стежини, та все-таки не довіряла повністю справі рук своїх. У мене навіть промайнула тривожна думка: куди піде друг мій, туди й я піду, і нехай завжди буде вихід.
17 років життя до моменту студентства здавалися лише миттєвістю. Ми спланували те, що яскраво відкарбуємо в пам’яті кожну дрібничку теперішнього життя. Дурниця жити бувальщиною! Щастя мати друга, якого дарувало життя тут, в укрфілівській родині, та йти з ним пліч-о-пліч. Любити означає діяти.
Авторка: Оксана Щур