Найкращий спогад із дитинства

Найбільш яскраві враження про зиму завжди давав мені День Святого Миколая. Цей день закарбувався у моїй пам’яті ще змалку, як день загадковості та таємничості. Чому саме так?

Напередодні 19 грудня, я завжди писала чарівний лист-звернення до Святого Миколайчика, щоб той згадав, скільки хороших справ я зробила за цілий рік. Звичайно, наголошувала на подаруночку та детально описувала, який вигляд повинен мати сюрприз.

«Я знаю, що ти добрий чарівник, тому прошу в тебе ляльку з яскраво – синьою сукнею, сріблястим капелюшком та білими тоненькими черевичками! Ще я мрію, щоб всі мої рідні були здоровими і ніколи не хворіли! Щиро сподіваюся на те, що ти отримаєш мого листа. Чекаю тебе з нетерпінням! З повагою, Юля»

У ту чарівну ніч довго не могла заснути – з нетерпінням чекала Миколая, хотіла побачити, як він витягує подаруночок зі свого мішка. Страх, що можу пропустити це диво був присутній завжди, але сон та втома все одно брали своє. І ось – нарешті ранок! Напівсонною, я намацую свій довгоочікуваний подаруночок – неважливо, чи то солодощі, чи якась іграшка: факт, що приніс це сам Святий Миколай було найголовніше для мене в цей магічний день.

Навіть пізніше, коли я стала дорослою і дізналася, хто в домі виконує роль Миколая, ще задовго до свят нишпорила по всіх закутках у пошуках бажаного подарунка. Я заповзала до шафи й розшукувала його по шухлядах і полицях. Де моя мама все це сховала в маленькій квартирі, для мене досі залишається загадкою.

Пам'ятаю, 19 грудня в школі пахло мандаринками і всі розповідали один одному, що йому приніс Святий Миколай.

І, навіть будучи дорослою, я не перестаю чекати на прихід Святого Миколая. Бо завжди вірю у диво.

Авторка: Юлія Багмет