ОЧИМА ПЕРШОКУРСНИКА

«Нації вмирають не від інфаркту...»

Молодіжною, веселковою,

Вслід за Скрябіном, за Тополею

І Жаданами, і Забужками

Українською. Кожен. Душами.

Саме таким я уявляла філфак Драгоманова. Так приємно розуміти, що я не помилилася і тепер цвіту серед Малишок.

Часто доводиться чути: "Почему разговариваешь на украинском?", "Чем тебе не такой русский?" А чим він має бути мені "такой"? У мене так відчуває душа. Мені так комфортно. І, що важливо, серед російськомовного оточення цілком звично розмовляю, як ХОЧУ, - українською.

Я нічого не маю проти російської мови. Якщо вам зручно, ви так звикли, - чому й ні. Але, знаєте, завжди так цікаво було спостерігати за тим, як із "глибокого лісу", виїхавши до "горада", молодь починає "разгаварівать". І навіть за 5 хвилин не встигну перерахувати всіх знайомих, "тєпєрь гарадскіх", які розмовляють, як кричать стереотипи, крутою мовою. Як добре, що, на диво для мене, у столиці розуміють престижність української, її ПОВАЖАЮТЬ і НЕЮ РОЗМОВЛЯЮТЬ. А ще... Я просто в захваті від того, як популяризують рідну мову студенти мого факультету. Ось що круто! Пишаюся та беру приклад. Неймовірно хочеться навчити школярів любити свою, УКРАЇНСЬКУ мову. Ось чому я тут.

"Нації вмирають не від інфаркту...". Не забуваймо про це. Любіть українську, говоріть українською, бережіть та захищайте українське слово.

Автор: Вікторія Шутько