Вони ж були такими, як ми, вони мріяли, планували, кохали…

2014 рік. Мені 10, я навчаюся в 4 класі, дивлюся щоразу новини, де розповідають про події на майдані в Києві. Ми іноді обговорюємо їх на перерві з однокласниками, хтось каже, що батько сказав, що, напевно, буде війна. А ми навіть і не вірили. Яка війна? 21 століття. Усе тихо, мирно і спокійно. Та зовсім скоро все зміниться, і я ще не раз побачу зі свого вікна військову техніку, яка їде у вже знайомому напрямку - на Схід. Знаєте, з плином часу це вже і не так страшно, як було вперше.

2021 рік. Мені 17, я студентка одного з найкращих київських ЗВО, роблю фото для своїх соціальних мереж на Майдані Незалежності, де так красиво, що серце завмирає. Київ. Місто, яким я, напевно, завжди буду захоплюватися. А скільки людей полягло, щоб це місто було столицею жовто-блакитної держави. Вони всі були таки різні, але всі вони - Герої Небесної Сотні, тай не тільки. Комусь 17, іншому 60, у когось вдома діти, хтось мріє про нове авто. Вони ж були такими, як ми, вони мріяли, планували, кохали, навчалися, вони любили, любили всім серцем свою Батьківщину і для неї не шкодували нічого, навіть власного життя.

Революція Гідності. Здається, що ці події були так давно і водночас так нещодавно. Тоді майдан палав від "Коктейлів Молотова", а ЗМІ висвітлювали кожного разу нові і нові подробиці. Сергій Нігонян, Юрій Вербицький, В'ячеслав Веремій, Сергій Кемський та ще 103 відданих життя за неньку Україну. Вони всі були різного світогляду та навіть національності, але мали одну мету - жити у вільній, незалежній, щасливій державі.

Сергій Кемський – хлопчина з Криму, який навчався у Львові та заради цього самостійно досконало вивчив українську мову. Анархіст за переконанням, боровся за правду та справедливість. Завжди виступав за демократію, кооперативний рух, стояв за правду, боровся з корупцією, мріяв про те, що колись настане час і ми обов’язково будемо жити у світі без хабарів. На Майдан приїжджав дуже часто, уперше 22 листопада 2013 року. Ще будучи у Коростені, допомагав у створенні організацій взаємодопомоги. Після загострення ситуації, 17 лютого, знову попрямував до столиці, наступного дня був поранений осколком від гранати. У свою останню ніч він майже не спав, чергував на барикадах та лише на світанку заснув у наметі, але за дві години йому зателефонували та повідомили, що ситуація загострюється. Він одразу вирушив на допомогу іншим активістам, та за декілька хвилин на вулиці Інститутській через його тіло пройшло дві ворожі кулі. Помер недалеко від Жовтневого Палацу від утрати крові. Йому було лише 32… І це лише одна з 107 біографій Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя за майбутнє нашої країни.

Схід, майдан, АТО, війна. Сьогодні, на жаль, це звичайні слова в нашому лексиконі. Такі короткі та болючі. Скільки за ними страждань, материнських сліз, недоспаних ночей та запитань у нікуди! Герої Небесної Сотні полягли, тому що, не побоялися висловити свою думку, змінити щось в цій країні, вони хотіли жити по-іншому, мати свободу та незалежність. І ми не маємо права забути про це, бо майбутнє нашої країни лише в наших руках.

Авторка: Ангеліна Надольна