Під пекучим літнім сонцем

Промені ранкового сонця завітали до моєї кімнати. З кухні лунає ніжне: «Уже час прокидатись!»

Ледь розплющивши очі, лечу снідати. Літо, канікули, тепло, друзі. Що ще потрібно для щастя?

Від літа гарячі спогади залишаються на весь рік. Я люблю природу. А влітку вона особлива. Стежина веде в ліс. Там, де крони дерев споглядають, як біжить невеличкий струмочок, зустрічаю соловейка. Він, як умілий співак, витьохкує свої прекрасні трелі. Шумлять дуби, око милують конвалії. Іду далі, не зупиняюсь, ще ж стільки побачити треба!

У далині тече ріка. Милується своїм цвітом у воді калина, зелена верба росте ось там, на іншому березі. Переходжу річку.

«Ку-ку, ку-ку», — чую, коли проходжу над старим дубом.

«Ку-ку, ку-ку», — уже голосніше.

Йду, не озираюсь.

«Жу-жж-уж-жу- жжж», — пролітає бджола. Ще одна. Іще. А там аж дві полетіло!

І звідки їх стільки взялося! Он вулик. Ось де вони мешкають. Назбираю квітів і повернусь.

Тепер час до друзів. Поїдемо плавати, засмагати, насолоджуватися літніми фруктами та пити прохолодні лимонади. Адже літо — час відпочинку. Скільки велопрогулянок та пікніків попереду!

Тиша. Вечоріє. П’янкий аромат троянд відчуваю біля саду. Сьогодні зорепад!

Десятки комет кружляють небом. Треба обов’язково встигнути щось загадати! «Я бажаю… мрію… хочу, щоб ми перемогли! І усі наші воїни повернулись додому!» — ось воно, єдине, найголовніше бажання! Цього вечора, дивлячись на зорепад, його загадали мільйони українців.

Таким було моє літо. Теплим, яскравим, гармонічним, красивим. Це завдяки їм — захисникам і захисницям, які щодня ризикують своїм життям, щоб ми могли сповна насолодитись літом, осінню, зимою та весною… Саме тому ми повинні боротися за свій шлях. Щоб бути нацією, щоб бути окремим народом, вдихати чисте повітря на повні груди, щоб посміхатися, щоб працювати, радіти, відпочивати, мріяти, дивитись фільми, подорожувати, кататись на роликах, писати вірші, щоб просто спокійно жити своє життя…

Авторка: Царук Анна