Свято Івана Купала – символ мого літа

Насправді моє літо не сповнене пригод і позитиву. Було досить важко морально готуватися до складання НМТ і вступу, але є один чудовий спогад, який я згадую із задоволенням і який допоміг побути справжньою українкою.

Ми з подругами вирішили відсвяткувати народне свято – Івана Купала. Довго вирішували, як це має статися, хотіли, щоб було більше традицій. Тому ввечері шостого липня пішли збирати польові квіти для наших віночків. Це було досить важко, бо деякі квіти могли зів’янути. Наприклад, маки взагалі обсипалися, щойно доторкнулись до них. Зібравши достатню кількість квітів, ми вирішили, що нам потрібні колоски пшениці, аби можна було зібрати віночок. Наступного дня я довго шукала вишиванку, яка жила ще в часи моїх прабабусь. Це була радість – у руках тримати річ, яку колись одягали мої рідні.

Настав час іти в ліс до річки, запускати віночки і стрибати через вогнище. Але була проблема – під час війни не можна палити в лісах. Ми розуміємо ризики і чекаємо мирного часу, коли зможемо великою групою відсвяткувати це неймовірне свято. А на той момент ми запустили віночки, щоб ті пливли до наших суджених. Дехто може сказати, що це звичайні речі, але вони відчувалися по-особливому, тіло було наповнене радістю і на душі було легко.

Мені до болю в грудях хочеться, аби наші традиції жили, а забуті – оживали; щоб наші люди бачили, наскільки вони важливі для нас. Ми ЗМУШЕНІ поважати і любити їх. Вони наша пам’ять, історія, і ми не можемо їх забути. Бажаю, щоб кожен українець і кожна українка зрозуміли це!

Авторка: Білокамінська Каріна