Цукерка

Ми з мамою дивилися новини,

й казали там, що ще війна триває.

і от приблизно через дві години,

почули ми, як хтось до нас гукає.

Злякалась я, притиснулась до мами,

Вона устигла швидко вазу взяти.

За дверями кидалися словами

Й стояли два російськії солдати.

Один низький, а інший геть високий

Стояли й прикривались автоматом.

І той, що був, здається, косоокий

До нас заговорив, але не матом.

- Не бойтесь нас, стрелять у вас не будем!

І дуло пістолету враз відвів.

- Нам хлеба бы, и ласку не забудем!

Російською ввн мамі щось там плів.

А грязюці форма, правою кульгає,

Та в мами серце добре, зрозуміла.

Повірила у те, що не вбиває

І в хату провела, і відігріла.

Дала мою цукерку, трішки сала.

І хліба три шматочки відділила.

А вазу знов на тумбочку поклала,

Рушниці, щоб віддали попросила.

- Да вы не бойтесь, мы ж пообещали,

И Путина, как вы все, ненавидим.

Нас с Вовкой на ученья отправляли,

Мы вас с дочуркой точно не обидим!

Брудні їх пальці рвали хліб щосили,

Й до рота пхали швидко, посміхались.

В матусі щось російською просили,

А потім із-за столу підірвались.

У мами очі бігали, мов коні,

А руки затрусились, мов слабі.

- Безсовісні, не кривдіть, прошу, доні!

Поїли й забирайтеся собі.

Той Вовка різко взяв мене за руку,

А той косий стрільнув із автомата.

Я знала, що тепер від цього звуку

Не стало мами, як раніше брата.

Я плачу, як же хочеться до мами,

Аби вона взяла важчезну вазу.

- Давай, Вован, стреляй, она не с нами!

Стрелять в хохлов положено нам сразу!"

І я тепер лежу від того "звуку"

Й цукерка на столі також моя.

Нехай візьмуть усі вже за науку:

Не треба гріти вдома москаля.

Авторка: Діана Перейма