ЦІКАВЕННЕ ЖИТТЯ НАШИХ СТУДЕНТІВ

ПРО ЖІНОЧУ ДРУЖБУ, ЯКОЇ НЕ БУВАЄ, АБО ЯК КОРИСНО ІНОДІ ЗАБУТИ ВДОМА ГАМАНЕЦЬ

Ви вірите в жіночу дружбу? Особисто я - ні. І персонажі цієї історії також не вірять. Ой, тобто не вірили. Давайте, за традицією, назвемо цих мадам кодовими іменами (щоб ніхто не здогадався): пані А та пані К.

Холодного жовтневого ранку пані К швидко спускалася в метро, подумки прокручуючи план роботи на сьогодні. Але біля самих кас щось відволікло її увагу. Цим щось були величезні, ніби по п'ять копійок, очі худорлявої дівчини.

- З Вами все гаразд? - К зупинилася, адже не часто таке й зустрінеш.

- Я забула гаманець і тепер не втраплю ні в метро, ні в універ.

- Ти з НПУ? І курс?

- Так

- Господи, було б через що хвилюватися. В універ тебе пустять, а проїзний візьми мій.

Пропустивши дівчину, К побігла до вагона.

***

Через місяць десь після цієї ситуації А (ви вже, певно, зрозуміли, що це й була та забудькувата дівчинка) спокійно сиділа й пила чай, коли її сусідка привела якусь дівчину й представила її як старосту сусіднього блоку.

Ця дівчина здалася А на когось схожою, однак вона не звернула на це особливої уваги. Замість неї це зробили її сусідки. Десь через хвилин 15 хтось із них раптом схопися:

- Стоп! Я ж тебе знаю! Це ж ти нашій А проїзний тоді дала!

- Аааааа! То це ви були в метро?...

***

А наступного дня похнюплену А (чому похнюплену, не пам'ятають і самі персонажі) хтось штовхнув у плече і сказав: "Вище носа! І приходь до мене чай пити!"

Так почалася історія жіночої дружби... (так-так, тої, якої не буває).

***

А мораль цієї баєчки така: допомагайте людям, вірте в диво й шукайте друзів у будь-якій ситуації. :-)

Автор: Наталія Холодовська