ОЧИМА ПЕРШОКУРСНИКА

МИ СКЛАЛИ ПЕРШУ СЕСІЮ!

Так... Ми це зробили! Тепер йдемо далі!

Стоп, треба ж... розповісти, що й за чим! Чого це й справді так одразу.

Нехай це буде найкращий кінець цієї історії.

Відсьогодні хочеться розпочати писати й про наші думки... Адже цікаво, що думають та відчувають нові люди на факультеті?

Так, це ми - першокурсники.

Тут і насправді все нове: від прокидання з іншими людьми в кімнаті, щоденного ходіння на пари з іншою групою людей і до самостійного купування продуктів у магазині.

Кожен наступний день відрізняється від попереднього. Щодня ми проживаємо інші емоції, з‘являються нові відчуття.

Що ж було із самісінького початку?

Насправді ми всі різні,думки наші також різні. Комусь було легше приходити на свою першу пару після знайомства в гуртожитку, а комусь,навпаки, не хотілося. Дехто не витримав напруги, на жаль. Однак ніхто не може наперед вирішити долю тої або тої людини. Якщо так склалося, це ж на краще, правда?

Мені вдалося дізнатися думки деяких студентів-першокурсників. Ось чим змогла поділитися Яна Обоні, студентка групи 105 ФУА: «Цей рік став дуже важливим, складним і водночас надзвичайно радісним для мене, адже я склала ЗНО та вступила до університету. Найскладнішим було очікування результатів. І в той день, коли нам зателефонували, сказавши, що я вступила, радості не було меж. В університеті спочатку все здавалося досить незвичним, адже в школі уроки ніколи не ділилися на лекції та практичні, тривали 45 хвилин, а не 80, але через деякий час я звикла. Знайомство з новим колективом пройшло спокійно. Усі були дуже дружелюбними та веселими» .

Отак-от! А в 11-му класі хтось міг подумати, що буде так? Я вважаю, що ні. Як зазначила Яна, все було спокійно для неї. Порівняно з голосною атмосферою в гуртожитку, то їй дуже пощастило з колективом.

Однак не всім було спокійно. Ось як відреагувала Іра Якоб із групи 106 ФУР: «Перший день – це коли сказали, що я староста…(я не хотіла нею бути). Потім все розвивалося дуже дивно (моя особиста думка). Усі були наче налякані і не знайомилися (дуже дивно). Завжди переслідувало почуття неспокійності, іноді дратувало все і просто хотілося забрати документи… Запитаєте: чи були сльози? Так, були... і неодноразово. Було важко, але, як бачимо, не настільки, щоб усе покинути. Рятували в такій ситуації тільки справжні друзі, зустріч із якими подарував університет.»

Як бачимо, не всім було спокійно. Однак воно того варте! Зараз Ірі легше, адже вона знайшла справжніх друзів, які допомагають їй у різних ситуаціях.

Студентка групи 102 СОУР Женя Дубова зазначила: «Спочатку був страх… Страх перед новим і невідомим. Близько двох тижнів я мало кого знала з групи, усі здавалися дуже серйозними й спокійними. Але потім зрозуміла, що 102 - то любов.

Було дуже важко звикнути до ритму життя : писати конспекти до 4 ранку, а о 6:30 прокидатися на заняття. Але з часом до цього звикаєш.

Багато нам допомагали куратори і Соня, які завжди відповідали на наші питання, заспокоювали, підтримували в будь-якій ситуації».

Хотілося б почути думки щодо місця проживання. Ліза Колдунова з групи 106 ФУР поділилася своїми враженнями: «Коли начебто стрес від подачі документів пройшов, настав час поселення в гуртожиток. Люте сонце, багато людей, нескінченна черга… Усвідомлення, що жити ти будеш з 5-ма незнайомими дівчатами. Таргани, які норовлять тебе зжерти і вночі винести з гуртожитку.

Ридала я тоді дуже багато. Усе це було без звички жити в колективі і через зміну обставин.

У перший день в університеті я заблукала, мене довела якась мила дівчинка. Найскладніше було вставати о 6 ранку, адже в 11 класі о 8:30 я тільки починала малювати стрілки😂

А після першої сесії я відходила ще довго».

Перше враження від гуртожитку у всіх,здається, було не дуже. Сподіваюся, Лізі довелося звикнути до режиму, а стрілки вона малює тепер швидше.

Дівчата ще зазначають, що згодом зрозуміли, що все склалося так, як треба. Вони раді, що перебувають саме в цьому місці, саме з цими людьми.

Хлопців у нас... не густо. Однак Сергій Тягнирядно, студент 108 ВС групи, також поділився своїми враженнями. Цікаво почути це від хлопця.

«Малишківский курінь - це не просто звичайні здобувачі освіти. Передусім це дуже яскраві та творчі особистості. Свій виш я полюбив не через предмети та навчання, а через людей, що проводять там зі мною час. Усі дуже різні та щирі. Дуже ціную нашу укрфілівську родину.

Також неодмінно маю сказати про те, що наш університет дає дуже багато можливостей проявити себе. Ти можеш стати ким завгодно: активістом, співаком, танцюристом чи навіть актором. Усе залежить лише від твоєї фантазії».

Також випала нагода почути думки про першокурсників деяких кураторів. Усі одразу дали відповідь: «Вони дуже активні та круті. Здавалось би, у нас різниця +- рік, але вона взагалі не помітна» .

Соня Денисюк також зазначає: «Малі - зірки, завжди готові одразу братися за реалізацію всіх задумок».

Від себе скажу без роздумів, що згодна з кожним із вище сказаних словом. Мої колеги сказали ніби все за мене.

Додам лиш те, що люди допомагають ставати кращим. Ти відчуваєш себе надто більшим, коли перебуваєш поряд із ними.

Не скажу, що кожен планував, хотів, ішов цілеспрямовано сюди. Однак,пройшовши семестр, ми зрозуміли:це те, що мало статися з нами.

Також не скажу, що ми сильно гонимося за балами. Так, це ніби й погано. Сесія далася нам неважко. Або ми не сильно хвилювалися. Однак ось так ми пройшли цей міні період...

Тепер можна читати початок!

Автор: Марія Радченко