Як людські цінності набувають особливих сенсів у воєнний час?

Про те, як докорінно змінилися мільйони життів українців із початку повномасштабного вторгнення не втомлюються говорити з ранку 24 лютого. В одну мить усі зрозуміли, що так, як раніше, вже ніколи не буде. Свідомості українців зламали численні лютневі вранішні вибухи. З того часу ми вже навряд чи станемо справжніми довоєнними «нами». Страх про можливість втрати минулого й неспроможність успішної побудови майбутнього (в той час, коли здається, що теперішнє призупинене) переслідуватиме наш кожен подих, рух, день.

Але ми вчимося пересилювати себе, ставати міцнішими та витривалішими. Із наляканих, загублених і тих, хто сидить у підвалах та укриттях довгий час наша нація трансформувалася в розважливих, свідомих та по-справжньому дорослих дітей України. Бо цивілізована нація жила й виховувалася за законами моралі та честі. І вона аж ніяк не могла повірити в те, що країна-агресор-сусід не матиме цих чеснот. Українці навчилися опановувати себе, свідоміше контролювати дії і вчинки та думати про серйозні наслідки. Бо цього нині вимагає життя. А ми сумлінно йому коримося, проте, не забуваючи й про власні цінності та їх задоволення.

Війна вчить цінувати. Бо це щоденний ризик. Людське життя завжди було хитким та непередбачуваним, проте шанси на життя нині зменшилися. І ми всі це розуміємо. Кожна крихта хліба здається такою смачною та рідною! Можливість купити ліки в аптеках – справжнім дивом, а для когось спасінням. Купівля нової весняної куртки також здається чимось захмарним. Але так було не завжди. З початку повномасштабного ми не знали, хто ми тепер, куди нам рухатись далі, що нас чекає. Ми знали одне – треба боротися. І ми боремося: за країну, її територіальну цілісність, за життя наших військових, лікарів та волонтерів, за власне житло, у яке поцілив снаряд, і за культуру та традиції, які в нас ніколи не позичити і не відібрати.

Завдяки щоденній боротьбі на всіх фронтах нашої країни ми стоїмо. І вистоїмо, адже тепер точно знаємо ціну життя, його смак та всі дивовижні відтінки. Нам є з чим порівнювати, але ми не будемо. Українці рухатимуться далі, вчитимуться, розвиватимуться, опановуватимуть нові професії, ставатимуть взірцем для інших, але рівних їм все одно не знайдеться.

Подаровані коханою людиною троянди здаються дивовижжям. Новорічна ялинка, яка цього року не мерехтіла, хоч і здавалася недоречною, проте так покращувала настрій цього Нового року, була втіхою для дітей. А споглядати на молодят, які спішать жити і любити, попри все, – неабияке тепло та віра в краще.

Цінувати ми точно навчилися. І завдяки цьому маленька Марійка дмухає на свої сім свічечок з єдиним і головним для всієї країни бажанням. Воно здійсниться, бо мрія про мир. А добрі мрії мають властивість здійснюватися.

Авторка: Вікторія Коваленко