Як малишка-першокурсниця провела літо

Це літо справді було незвичайним. Може тому, що випуск зі школи в умовах війни, може тому, що цей випуск був із заочного навчання та тому й беземоційним, може тому, що я кипіла в питаннях нашого добровольчого батальйону, а може тому, що з’їздила за кордон. Але все по порядку.

Мене звуть Валерія, і я розповім про своє дуже виняткове та незвичне літо!

Початок червня ознаменував прихід тотальних змін. Першого червня я набила своє сьоме, на той час найбільше, тату, а другого — повінчалася з коханим. Уже доволі чудно, чи не так?

Але веселощі завше чередуються зі слізьми, як от шосте червня – підірвана Каховська ГЕС…

Життя було насичене пещенням собачок на військовій базі та роботою перекладача для американських добровольців, та слід не забувати й про відвідування київських театрів та заняття в спортзалі.

На кінець шостого місяця року припадає і моє складання НМТ, пусті невиправдані переживання та вихор позитивних емоцій опісля. Тоді я вже знала, куди подаватиму документи. На випускному я просиділа недовго, бо в прямому сенсі не знала своїх однокласників, тому й розповісти нема чого.

З’їздила в двотижневу подорож декількома країнами. Побувала в Польщі, де поляків важче зустріти, ніж українця чи білоруса; побувала в Німеччині, куди просто жартома перейшла кордон з Польщею; побувала в Чехії, де ходила музеями та неймовірними готичними соборами. Було весело, але вдома, з усіма небезпеками, все одно краще.

У липні я відвідувала виставки, вистави та репостила збори, почала бити нове, грандіозних розмірів, тату та присвятила кінець цього місяця пам’яті про Оленівську трагедію.

У серпні я дізналася, що вступила на бюджет та вже марила своїми майбутніми інтелектуальними надбаннями. Перефарбувала волосся в червоний, обурювалася жорстокістю москалів та святкувала День прапора. На День Незалежности припадає день народження мого друга, загиблого на Різдво героя — Максима Непийпива, тому святкування найсвітлішого дня року перенеслося на цвинтар.

Для всіх нас це літо було позитивним від власних життєвих перепитій та надміру болючим від того, що для багатьох війна зупинила плин перепитій загалом. Тому ми – філологи, викладачі та журналісти – ідеологи та борці – маємо конвертувати лють та біль у допомогу армії, бо лише так есе про літо першокурсниці наступного року буде сповнене лише позитиву!

Авторка: Муштенко Валерія