І тільки на фото ми будемо такими, як тоді...

Навчання, навчання і ще раз навчання! «Так, ще історія літератури - і спати», - подумала я і почала діставати зошит з верхньої полиці, але замість зошита на мене впала купа фотографій, які я роздрукувала декілька місяців тому, а розібрати в альбоми часу не було. Так, так я досі за звичкою друкую фотографію, щоб їх можна було, як в пісні гурту «Скрябін», на стіл розкласти і смішні історії розказати. Я починаю швиденько їх збирати, але мене, немов в кіно, переносить кожного разу на ту фотографію, яка мимоволі впадає мені в око.

Тут мені 3! Ми з мамою купували ялинку! А ще тоді Святий Миколай приніс мені іграшкового Діда Мороза, який грає на трубі! Він досі в мене є, і кожного Нового Року я його дістаю - і одразу повертаюсь туди, де так добре! Де пахне бабусиними пиріжками і гіллям ялинки, де немає ні труднощів, ні перешкод, де найбільша проблема: «Запізнитися на мультики!»

На цьому фото мені 6! Я ходжу в перший клас, і це мої перші зимові канікули! Ми поїхали на Різдво до прабабусі в село! Різдво в селі - то особлива магія! Коли темними засніженими вулицями ходять колядники, ти їх чекаєш з солодощами, а в повітрі відчувається дух справжнього Різдва, як у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки!» І від цих спогадів так стає щемко в серці, бо того Різдва вже не буде, і на тому подвір’ї, у тому будинку мене вже ніхто не чекає!

Це фото з екскурсії, тоді ми з класом їздили на ялинкову фабрику! Іграшки з тієї фабрики є в мене досі, кожного Нового Року вони прикрашають мою ялинку і тішать спогадами про поїздку, клас, школу, про ті емоції і відчуття, які були тоді, які моя пам‘ять так старанно береже, щоб хоча б іноді згадувати те, що вже не повернути!

А це мій 10 клас, наші новорічні ранки, такі всі смішні, радісні, любили ми це дійство більше, ніж малюки! І хто б нам всім тоді сказав, що через декілька місяців у нас нахабно відбере шкільне життя карантин, і більшості з нас ніколи його не поверне!

Новий Рік 2022! Це фото, ніби з іншого життя, і ніби це було не зі мною! Хто б мені тоді сказав, що зараз все буде так! Що 2022 рік принесе в Україну стільки горя, стільки смертей і втрат! Що все настільки зміниться, що цей рік переверне наші життя на 180 градусів! Але ми стоїмо, ми віримо, ми впораємося, бо ми - українці, які не вміють здаватися і які в цю новорічну ніч, де б не були: у себе вдома, на передовій чи за тисячі кілометрів від рідної землі загадають одне єдине бажання: «Нехай буде мир, а все інше обов‘язково буде!» І ця мрія обов‘язково здійсниться, я знаю!

Історію літератури в той вечір вже ніхто не писав….Я розглядала фото, ніби бачу їх вперше, і подумки телепортувалася в ті події, в той час, згадувала людей, які зі мною на фото! Дивно, мені здавалося, що ми будемо дружити все життя, а тепер я навіть не знаю як у них справи! Час йде, все змінюється, люди приходять в наше життя і йдуть з нього назавжди, а фотографії залишаються - і лише на них ми будемо такими як тоді….

Авторка: Ангеліна Надольна