.png)
Вік живи – вік учись
Привіт, мої дорогі читачі! Цей випуск буде досить незвичним, бо пишу вам не про наших активних студентів… Ця розповідь про дорогих моєму серцю людей.
Учитель.. Маленьке слово, а має стільки в собі сили. Багато моїх #за_кадром побачили! Не менше й навчили! А ще – приклали всіляких зусиль, аби закулісся ніяк не віддзеркалилося на сцені життя.
Боюся, що стаття може досить легко перетворитися на літопис, бо людей, яким я буду вдячна доти, доки світ мене носить, безліч!
Закриваю очі і бачу.. Як у мої довжееелееезні(колись таке було!) косички бабуся вплітає жовті стрічки. А ще – розповідає про всіляке, що пережила, і просить: як би не було, завжди залишатися Людиною.
Перегортаю сторінку в спогадах.. Починаю чути спів виховательки в садочку. То співає наша пані Роза! Згадую, як приснився мені принц на білому коні, а вона засміялася. Тепер всюди тільки з посмішкою і піснею в серці.
Одне літо швидко замінювало інше – і от я стою з результатами ЗНО в руках. Страшно плачу, бо завалила медаль! Не розумію, як жити далі і дуже боюся сказати про це класному керівникові, яка на мене покладала такі сподівання.. Дивно, але вчора її вітала з іменинами. Куди той час біжить?
Вона до сьогодні не забула про ці дрібниці з відзнакою, а ще – нагадує: ніколи не засмучуватися, бо навіть після найтемнішої ночі точно настане світанок.
Деколи здається, що в мене хтось краде час. Він стає з кожним роком все швидкоплиннішим! Ось так цю статтю пізнього вечора пише вам студентка вже (!) п’ятого курсу, яка сама не знає як, але встигає вести проєкти, подорожувати, працювати (багато працювати) і намагається застрибнути в кожний вагон. Уже розуміє, що геть не береже себе. А треба було всього-на-всього тисяча і один раз на неї накричати. По телефону, наживо, в смс... СПИ. ЇЖ. ЖИВИ ДЛЯ СЕБЕ. БЕРЕЖИ СЕБЕ. ДУМАЙ ПРО СЕБЕ. ОООО. Тут учителів у мене багато, але одну телефонну розмову (зовсім недавню) я точно запам’ятаю на все життя. Обіцяю.
Не встигаю оком змигнути – я вдома. Знову поїхала латати рани, бо кращих учителів, ніж батьки, точно не знайдеш. Проста сила слова мами з татом – найцінніше, що я маю. Якими б крутими не були, але найкраще уроки засвоюються вдома. І діти ми там завжди. Сама вчуся це цінувати більше за все і вас закликаю!
Так от, мої любі читачі. Цей список неймовірних людей, яких я страшенно ціную, можу продовжувати довго. Бо всі персонажі, події, пригоди в житті – уроки. Але тут варто запам’ятати ще одну істину: краще засвоювати практику з першого разу.
Вік живи – вік учись, але нехай, будь ласка, без повторних курсів:).
Авторка: Софія Денисюк