Механізми дегуманізації: як трилогія «Макова війна» показує становлення диктатора на прикладі головної героїні Жинь

Увага: стаття містить спойлери, зокрема з фіналу трилогії – інакше я не зможу гідно розкрити тему.

Про що ця трилогія?

У центрі оповіді – дівчина на ім’я Фан Жунінь, сирота з глухої провінції, яка мріє вступити до найпрестижнішої військової академії Сінегарду. Вона досягає поставленої мети, блискуче складаючи імперський іспит – Кедзю, що шокує всіх екзаменаторів. Під час навчання дівчина відкриває в собі схильність до шаманізму і зв’язок із богом вогню Феніксом, істотою, що дарує величезну силу, але натомість потребує страшної ціни: втрати розуму й здатності контролювати себе. Вона навчається, знаходить друзів, ворогів і навіть кохання, але згодом Імперія занурюється у війну з Федерацією. Жинь стає солдаткою, а згодом – командиркою загону шаманів «Цике». Ця війна по-справжньому лякає її: вона хоче вберегти свій народ і себе. Проте бажання справедливості, чужої прихильності й безпеки переростає у жагу необмеженої влади. В основі трилогії лежить Друга японсько-китайська війна, що додає історичної ваги.

Війна у трилогії як каталізатор дегуманізації

У світі, де насильство стає нормою задля виживання, втрата людяності й моральних орієнтирів сприймається як цілком природне явище. Те, що спочатку викликає у Жинь страх – руйнування, смерть, тортури – згодом перетворюється на буденність. Кульмінацією першої частини стає сцена, де вона власноруч влаштовує геноцид у Федерації Мугень, але не відчуває за це провини. Її внутрішній монолог стає захисним механізмом задля виправдання вбивств: «Вони це заслужили», «Іншого вибору не було».

Вплив пошуку прихильності й правди на дегуманізацію особистості

Після геноциду Жинь залишається на самоті. Вона переходить на бік Республіки Дракона, бо вважає, що Імператриця використовувала її зв’язок із богом як ресурс для перемоги у війні. Власне, Імператриця це дала їй зрозуміти. Але навіть коли Жинь воює за Республіку Дракона, відчуття використання її як зброї не зникає. Воєначальник Республіки Їнь Вейсжа глибоко зневажає шаманів. У його очах вони – «аномалії», які варто знешкодити після завершення війни. Його ставлення глибоко травмує Жинь, бо воно повторює те, як Імперія ставилася до її раси, – спірлійців. Вона прагне заслужити повагу бодай когось. Бажання бути прийнятою штовхає її в прірву, де шлях до прийняття – це утримання влади у своїх руках. Зрада й приниження з боку людей, яких вона вважала «важливими», є ще одним надзвичайно важливим аспектом механізму дегуманізації. Так, маніпуляції Їнь Вейсжі стають поштовхом до трансформації особистості головної героїні та її втечі для підняття повстання.

Втрата емпатії та страх у процесі дегуманізації

Жинь починає керуватися жагою помсти. Їй уже неважливо, скільки людей загине. Війна зробила її глухою до страждань. Нехай хоч увесь Південь пожертвує собою заради її особистої перемоги над ворогом. Утративши довіру до людей, вона вибиває владу з-під ніг воєначальників провінцій Півдня, ведучи армію за собою. У момент, коли її війська можуть не лише відступати, а й наступати, вона замислюється: «Але ж це не захист, це – напад». Усвідомлення цього повертає нас до тієї емпатійної дівчинки, якою вона була на початку. Та цієї крихти людяності замало, щоб відступити. Жинь

використовує всі можливі методи, аби перемогти.

Після завершення війни вона не перестає прагнути ще більших завоювань – хоче йти далі. Вона навіть не усвідомлює, що тепер має правити територіями, які звільнила, і розбиратися з наслідками війни: масовим голодом, відбудовою зруйнованих міст, налагодженням державного ладу. Її дегуманізація переплітається з відчуттям небезпеки – їй здається, що безпека можлива лише тоді, коли спопелено все навколо. Довіра до тих, хто ніколи не зраджував, руйнується: тепер вона підозрює всіх і готова вбити навіть найближчих, якщо вони підуть проти її волі. Пряма цитата: «Якщо ти не зі мною, я спалю тебе».

Найстрашніше те, що Жинь дегуманізує саму себе, остаточно зливаючись зі своїм богом і вже не сприймаючи себе як людину. У такої диктатури немає майбутнього, адже її ініціаторка бажає лише завоювання всіх земель заради власної безпеки. Ми можемо лише здогадуватися, яким би кривавим був цей режим, якби Жинь була менш травмованою і змогла правити. Але, мені здається, для неї не існує кращого фіналу, ніж той, що вже написаний.

Паралелі з Мао Цзедуном

В образі Жинь Ребекка Кван художньо втілює постать Мао Цзедуна – комуніста, який після громадянської війни в Китаї заснував нову комуністичну державу. Хоча він об’єднав країну, знищив феодальні структури та підвищив рівень грамотності, його постать для історії залишається неоднозначною, адже його політика принесла з собою величезну кількість смертей. Шлях Жинь певною мірою схожий на шлях Мао Цзедуна: обидва підіймалися з соціальних низів на вершину, починали з ідеалів, але завершили масовими жертвами заради своєї ідеології.

Авторка: Марія Чаленко, 103ВС