.png)
Чи часто ви обертаєтеся назад? Чи часто згадуєте минуле? Більшість скаже, що краще жити теперішнім. Але спогади все одно виринають.
Згадайте, ви відчували той момент, коли не могли усвідомити швидкоплинність часу й навіть не помітили, як опинилися на четвертому курсі. Хоч, здавалося б, нещодавно переступили поріг приймальної комісії університету.
Ми з моєю одногрупницею, студенткою 402-СОУР групи Вікторією Сторожук, теж трішки «повернулися назад». Вона, коли відповідала на мої запитання, а я – коли створювала їх.
1. З чого починався твій ранок тоді, на першому курсі, і який він зараз?
Віка: На першому курсі (коли було очне навчання, я мешкала в гуртожитку) мій ранок починався з пісень. Я прокидалася близько 5:30 ранку (хто не знає – пари починалися о 7:45, а дорога до корпусу була некоротка), сусідки-дівчата вмикали музику і ми на її фоні швиденько збиралися. Зараз я вже розлінилася, правду кажучи, вставати зранку. Шалений темп життя із запровадженням дистанційного навчання уповільнився. Тому в мене звичайні типові ранки: будильник, умивання, кава. Навіть засумувала зараз за періодом очного навчання.
2. Про що ти хвилювалася на першому курсу, а про що хвилюєшся на четвертому?
Віка: Епіцентром моїх тодішніх переживань було саме навчання. Я дуже нервувала перед першими парами, на парах і після пар. Страшними здавалися колоквіуми, усні заліки, іспити. Думала, якщо чогось не довчу – це буде катастрофа. Відтоді не змінилося моє відповідальне ставлення до навчання, але я призвичаїлася за 4 роки до всього, навчилася виділяти час на відпочинок, як би це дивно не звучало. Зараз хочу лише завершення війни. Коли близькі живі й здорові, коли мир у країні – мир і в голові.
3. Опиши відчуття на першій парі першого курсу і на першій парі четвертого. Є якісь зміни?
Віка: Я вже й не пам’ятаю, з якої дисципліни була моя перша пара. Тоді мною оволоділо почуття чогось нового, невідомого. Мої очі губилися в безкінечності аудиторій, все було таким незрозумілим.
Так багато облич, багато голосів… На 4 курсі перша пара була в дистанційному форматі. Хвилювання зникло, звикла до спілкування «у віконечках» гугл-міту. Можу прокинутися за 5 хв до заняття і бути готовою працювати.
4. Чи шкодуєш ти, що вступила на спеціальність «Середня освіта (українська мова і література)»?
Віка: Аніскілечки не шкодую, навіть не уявляю себе в іншій діяльності. Часто чую від знайомих, який жахливий у них факультет, група. Я ж такого сказати навіть не можу. На факультеті панує приємна, комфортна атмосфера, студенти мають можливість керувати різними важливими процесами, брати участь у волонтерському проєкті «Єдині» (а це прекрасний шанс спробувати себе в ролі вчителя, а також допомогти людям у такий нелегкий час). Спогади про студентське життя, незважаючи ні на що, будуть лише приємними ❤
5. Який момент із першого курсу ти зараз згадуєш із теплом?
Віка: З теплом згадую викладачів, які нас, першачків, поступово вводили у студентське життя. На той час було страшно, важко, іноді невтямки, чому так багато вчити й робити. Пам’ятаю, як заспокоювали нас, коли плакали від хвилювання. Зараз просто з усмішкою згадую все це і розумію, наскільки я змінилася у своєму сприйнятті, наскільки подорослішала. Думаю, я знайшла своє місце в житті, на 4 курсі впевнилася в цьому.
Авторка: Кузнєцова Ольга