Життя студента: до та після

Чи часто ви обертаєтеся назад? Чи часто згадуєте минуле? Більшість скаже, що краще жити теперішнім. Але спогади все одно виринають.

Згадайте, ви відчували той момент, коли не могли усвідомити швидкоплинність часу й навіть не помітили, як опинилися на четвертому курсі. Хоч, здавалося б, нещодавно переступили поріг приймальної комісії університету.

Ми з моєю одногрупницею, студенткою 402-СОУР групи Вікторією Сторожук, теж трішки «повернулися назад». Вона, коли відповідала на мої запитання, а я – коли створювала їх.

1. З чого починався твій ранок тоді, на першому курсі, і який він зараз?

Віка: На першому курсі (коли було очне навчання, я мешкала в гуртожитку) мій ранок починався з пісень. Я прокидалася близько 5:30 ранку (хто не знає – пари починалися о 7:45, а дорога до корпусу була некоротка), сусідки-дівчата вмикали музику і ми на її фоні швиденько збиралися. Зараз я вже розлінилася, правду кажучи, вставати зранку. Шалений темп життя із запровадженням дистанційного навчання уповільнився. Тому в мене звичайні типові ранки: будильник, умивання, кава. Навіть засумувала зараз за періодом очного навчання.

   2. Про що ти хвилювалася на першому курсу, а про що хвилюєшся на четвертому?

     Віка: Епіцентром моїх тодішніх переживань було саме навчання. Я дуже нервувала перед першими парами, на парах і після пар. Страшними здавалися колоквіуми, усні заліки, іспити. Думала, якщо чогось не довчу – це буде катастрофа. Відтоді не змінилося моє відповідальне ставлення до навчання, але я призвичаїлася за 4 роки до всього, навчилася виділяти час на відпочинок, як би це дивно не звучало. Зараз хочу лише завершення війни. Коли близькі живі й здорові, коли мир у країні – мир і в голові.

      3. Опиши відчуття на першій парі першого курсу і на першій парі четвертого. Є якісь зміни?

   Віка: Я вже й не пам’ятаю, з якої дисципліни була моя перша пара. Тоді мною оволоділо почуття чогось нового, невідомого. Мої очі губилися в безкінечності аудиторій, все було таким незрозумілим.

   Так багато облич, багато голосів… На 4 курсі перша пара була в дистанційному форматі. Хвилювання зникло, звикла до спілкування «у віконечках» гугл-міту. Можу прокинутися за 5 хв до заняття і бути готовою працювати.

     4. Чи шкодуєш ти, що вступила на спеціальність «Середня освіта (українська мова і література)»?

     Віка: Аніскілечки не шкодую, навіть не уявляю себе в іншій діяльності. Часто чую від знайомих, який жахливий у них факультет, група. Я ж такого сказати навіть не можу. На факультеті панує приємна, комфортна атмосфера, студенти мають можливість керувати різними важливими процесами, брати участь у волонтерському проєкті «Єдині» (а це прекрасний шанс спробувати себе в ролі вчителя, а також допомогти людям у такий нелегкий час). Спогади про студентське життя, незважаючи ні на що, будуть лише приємними ❤

      5. Який момент із першого курсу ти зараз згадуєш із теплом?

  Віка: З теплом згадую викладачів, які нас, першачків, поступово вводили у студентське життя. На той час було страшно, важко, іноді невтямки, чому так багато вчити й робити. Пам’ятаю, як заспокоювали нас, коли плакали від хвилювання. Зараз просто з усмішкою згадую все це і розумію, наскільки я змінилася у своєму сприйнятті, наскільки подорослішала. Думаю, я знайшла своє місце в житті, на 4 курсі впевнилася в цьому.

Авторка: Кузнєцова Ольга