ЗА КАДРОМ

Привіт, дорогий читачу!

Як же давно ми не спілкувалися!💛 Вибач за довгу розлуку. Так багато всього відбулося! Зараз усе по порядку.

Студенти факультету української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка закінчили успішно перший семестр і вже активно вивчають дисципліни в новому. Звісно, продовжують плекати українське слово, весело проводити свої студетські роки.. Правда, все це й досі в дистанційному режимі...

Звикають до всього. Якщо раніше я навіть згадувати про дистанційку не могла (а ділитися думками на цю тему – взагалі табу), то сьогодні я спокійно сприймаю, що вже рік(!!!!) моє студентське життя проходить у дистанційному режимі.

Нещодавно одна студентка запитала про те, на якому поверсі наш деканат. Водночас стало і смішно, і лячно, бо навіть важко уявити, чим ця система обернеться для нас усіх після виходу на очне навчання.

Дистанційний рік став справжнім випробуванням для кожного. Наш режим перевернувся з ніг на голову, студенти отримали чудову нагоду спати до останнього і вмикати пару за декілька хвилин до 8, хтось почав працювати, а хтось продовжує насолоджуватися безтурботністю та молодістю. Але яка та молодість без шумних авдиторій, заповнених ліфтів гуманітарного корпусу, шоденного фітнесу на 7 поверх по сходах і таких банальних очей навпроти???

Тільки нещодавно зрозуміла, чого мені тааак сильно не вистачало... Нечасті, але такі цінні зустрічі з людьми мого найкращого студентського життя – спасіння від депресії та прокрастинації. Тепер усвідомлюю: щоденні обійми, погляди, розмови на парах, в коридорі, дорогою – моє джерело натхнення.

Дистанційне навчання, безсумнівно, – прорив для України, але всього треба в міру. Уявімо, що наше життя – це басейн. Щодня з нього по трубках вода виходить – це так ми віддаємо нашу енергію людям, справам тощо. З таким самим напором енергія повинна повертатися до організму, як і вода до басейну, аби той не пересох. Джерела натхнення та сили є різні, але всьому потрібна міра, бо будь-який любитель спорту на 10-тий день пробіжок викине кросівки, а художник - знищить мольберт.

Університет своєю різнобарвною палітрою розмальовує життя кожного студента. Знаходить різні шляхи та методи, аби задовольнити кожного і навіть тоді, коли, здається, ти бачив усе - дивуєшся чомусь новому, але точно приємному. Друже! Я пишу це тобі на четвертому курсі. У голові пролітають усі щасливі роки студенства, і з впевненістю можу сказати, що щастя не в пункті призначення (диплом), а в подорожі.

Переконана, що все у світі стається тільки на краще. А ще – знаю, що зовсім скоро будемо їсти найсмачнішу солянку в нашій "Матусиній кухні", так само йти бульваром і запізнюватися на пари, нервово складати колоквіуми й жити повноцінним життям студента! До зустрічі, читачу! Сподіваюся, десь на 7 поверсі найкращого факультету цієї країни! Ну, а поки ... Дистанційно обіймаю кожного, хто дочитав до кінця.

Авторка: Денисюк Софія