ПОЧУТТЯ НА ПАПЕРІ

Лерія Кот (справжнє ім’я Носова Альона). Сонячна мовчазна дівчина з особливими відьомськими вогниками в очах. У неї особиста одиниця виміру щастя – коти. Лерія обожнює цих пухнастих створінь, які знімають стрес і виробляють гормон радості, проте її псевдонім зовсім не пов'язаний з котами. Загадкова і неповторна мисткиня багато де публікується: альманахи, антології, вісники, газети, також має авторську книгу «Відьми та любов», а найголовніше – Лерія є найпотаємнішою рибкою зграї літмайстерні «Божевільні риби». І ми знаємо, що в тихому болоті чорти водяться.

Творчиня має багато ідей та планів, зокрема перекласти українською улюблену книгу «Закоханий диявол» Жака Казота з французької. Вона обожнює обліпиховий чай та чорничне варення. Готова відкривати нове і реалізуватись у різних сферах. На полицях книжкової шафи цієї Рибки кілька сотень художніх та наукових видань і, уявіть собі, 11 томів СУМ ! Міс чарівність поєднується з молодою перспективною науковицею у вибуховій суміші Лерія Кот.

Дівчина Осінь

Вона прийшла, бо час настав,

Руда прийшла нізвідки.

Вона прийшла, хоч ти не звав,

Стоїть вже біля хвіртки.

Огляне двір й впаде листва.

А ти дивись на неї.

Вона така сумна бува,

Опалий цвіт лілеї.

Ти звісно дещо похмурнів,

Хотів її прогнати,

Та потім гості все ж зрадів,

І запросив до хати.

Вона зажурена й сумна

Змогла лиш поклонитись,

А ще ця дівчина чудна

Не вміє веселитись.

Ти зрозумів її без слів,

Неспішно взяв за руку.

Хоч віщувати і не вмів,

Відчув швидку розлуку.

Рука її така мов лід,

Ще трохи – зовсім крига.

Зігрів би ти її прихід,

Спитай же згоди стиха.

Вона кивнула і пішла,

А ти мов паж за нею.

Вона велично увійшла

З вогненних барв алею.

Руда хоч Осінню була,

Але зайшла на каву.

Та завірюха почалась,

І стало не цікаво.

Вона заплакала й пішла,

І зникла на порозі.

Таки зима її знайшла.

Приїхала на возі.

Ти бачив діви барвний вид,

Хотілося ридати.

І ніг струнких химерний слід

Не хочеш забувати.

Шкода, тепер зостався сам,

І п’єш холодну каву.

Додай хоч цукру кілька грам,

Пробач її лукаву.

Біль

Відкрила цю книгу востаннє,

Читаю болючі уривки

Про наше гірке розставання

І в пам’яті зринули плівки.

Та зв’яже нитками з голками,

Примусить згадати про біль.

Дивлюся від жаху до драми

Життя свого проклятий фільм.

Молюся за Україну

Мою Батьківщиноньку горе спіткало,

І в серце країни воно прямувало.

Та справді не вірила. Тільки мовчала,

Коли моя Ненька від болю кричала.

І вірила я, що війни тут не буде,

Але на Майдані вже гинули люди,

І правда страшна долинала з екранів,

Яка спонукала вставати з диванів.

Що ночі просила у Господа Бога,

Щоб нашим солдатам надав допомогу,

Бо вже почалася війна в Україні.

Невтішна пора на землі цій понині.

Літературна майстерня "Божевільні риби"