.png)
Слово
Привіт, студенте!
Тобі, мабуть, ще незвично чути це слово? Це нічого - звикнеш. Насправді, так і має бути, адже ти ще ніякий не студент, а тому то й слово таке незвичне. Та й який з тебе студент? Ти всього місяць на навчанні, а вже нарікаєш на лекції, не відвідуєш першу пару, спиш на другій, третій і четвертій, нічого не вчиш та проклинаєш той день, коли тобі «пощастило». А пощастило тобі вельми, адже тепер таки доведеться стати справжнім студентом.
Так, доведеться стати студентом, тим паче, що ти вже зробив перший крок. Поздоровляю! Ти відкрив камінні двері вищого навчального закладу. Я знаю, як то було важко: спочатку обрати потрібні двері, потім дотягнутися до важкої залізної ручки, а врешті відімкнути старезний замок та відкрити для себе дорогу до студентства.
Однак тепер ти стоїш перед відчиненими дверима, але твої очі намертво заплющені. Я розумію, що зараз тобі важко розплющити їх – побачити, що ж за тими дверима: втіха чи розчарування? Охоплений тяжким ваганням, ти навіть не в змозі поворухнутися. Твої думки знову стають моторошними, як колись уперше перед дверима школи.
Це виглядає так, наче ти стоїш посеред малесенької темної кімнати та не хочеш виходити з неї. У цій кімнаті увесь ти - усі твої речі, досягнення, спогади, бажання, мрії. Усе це вже давно не має цвіту, та у твоїй пам’яті воно виглядає зовсім свіжим – ще не займаним, потрібним. Ці речі заполонили увесь простір кімнати: чорні книжні шафи затулили собою стіни та вікна, темно-сині чорнила залили підлогу, сірі зошити та пожовклі листи назавжди оповили собою все інше – твоє, майже забуте. Колись ця кімната здавалася величезною, але тепер, після стількох років, тобі тісно в ній.
Думками ти, правда, розумієш, що треба йти далі, але чуття тебе підштовхує навічно залишитися тут – посеред уже звичної кімнати. Я певен, що ти, як і будь хто інший, із радістю піддався б чуттю, але ж тобі відомо, чим це загрожує. Твоя голова вже спирається в стелю малої кімнати, а зовсім скоро ти відчуватимеш, що більше не можеш стояти. Тобі прийдеться спочатку пригнутися, потім сісти, а врешті, скрутившись у лялечку, лягти у малесенький океан синього чорнила. Чорні шафи зовсім скоро переповняться, і тоді темні забуті книжки падатимуть на тебе, сірі зошити та пожовклі листи обіймуть те, що ти вважав своїм тілом. Ти зникнеш у власних речах, досягеннях, спогадах, бажаннях та мріях.
Уже час виходити з цієї кімнати. Саме тому ти знайшов та відчинив важкі камінні двері – вихід із власної в’язниці вічних амбіцій. Чому ж саме зараз, коли вже зроблено вибір, тебе пройняла непевність? Чому твої очі заховалися? Чому ж ти тремтиш перед відчиненими дверима?
Ти, певно, боїшся розчаруватися…
Світ. Там, за дверима, цілий світ. Невідомий для тебе світ. Світ, у якому немає стін, підлоги і стелі. Світ, у якому достатньо місця для будь-яких шаф і книжок, думок і мрій, бажань і досягнень. Світ, у якому серед наповнених старезними апокрифами полиць впевнено крокують величезні гіганти думок. Світ, у якому можна побачити кремезні й непіддатливі портрети тих, хто вже увійшов і залишився тут. Світ, у якому серед таких самих, як ти, усе ще можна побачити сліди вдумливих й обачних тіней, які колись крокували тут. У цьому світі ти можеш побачити сонце, відчути його проміння, зрозуміти та створити себе. Цей світ відкритий для тебе, лагідний до тебе.
Варто тобі розплющити очі - і ти все це побачиш. Варто тобі зробити ще один крок - і ти полетиш на золотому промені аж до сьомого неба, де тебе вже чекають. Та поки ти стоятимеш перед відчиненими дверима – ніякий ти не студент!
Чого ж ти чекаєш?..
Щасти тобі, студенте!
Автор: Володимир Шкіль