Інакший вигляд Революції

Життя з думкою про те, що час швидкоплинний, стає дедалі звичним. Але є речі, про які ти не можеш забути, їх не вилікувати часом. Від Революції Гідності минуло вже вісім років, а рани в серцях українців ще досі свіжі.

На Майдані у недалекому 2014 році українці перш за все відстоювали власні механізми впливу, інтереси громадян і можливість брати участь у прийнятті вагомих рішень для розвитку демократичної країни.

Більшість із нас чула про події революції з телеекранів, переглядала світлини у соціальних мережах, читала статті в газетах, але понині суспільство лишається недостатньо поінформованим, зокрема найменші громадяни. Ідеться про тих, хто в період революції ходив до школи, а вже за декілька років став студентом. Підручники з історії вже почали відкривати завісу для старших класів, проте все, що трапилося в лютому 2014, складно вмістити хоча б в одну книгу, не те щоб у розділ.

Ситуацію, що склалася в Україні, кожен громадянин відчував по-різному залежно від віку та професії. Очима студента революція мала інакший вигляд. У період Майдану дуже активними й патріотично налаштованими були дії студентів нашого університету.

Ілля Кротенко – студент, який стояв на Євромайдані з першого вечора, був членом Ради Майдану, де представляв інтереси студентства. Зі сцени він закликав студентів різних ЗВО створювати колони й вірив, що спільними зусиллями можна змінити країну.

Перша велика студентська колона зібралася в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова 26 листопада, на 6 день Революції Гідності. Спудеї пройшлися ходою з плакатами та революційними гаслами. Найпопулярніше – «Драгоманівці, виходьте!»

Найвищою точкою, яка одразу дала зрозуміти студентам, що революції бути, – 30 листопада. Це була ніч жорстокого силового розгону. Але люд був готовий боронити. Хлопці з палками влаштовували тренування, а пораненим надавали першу допомогу в соборі.

Умотивована, проте зовсім не налякана молодь не розуміла лиш те, як підрозділ «Беркуту» міг бити людей і навіщо. Такої реакції влади варто було лиш припускати. Але відступати вже ніхто не збирався. Спільні зусилля завжди дають результат. Найболючіше було йти на супротив. Бо кидаєш коктейль ти не у ворога, а в рідну, українську, кров.

Після Майдану колишній очільник студентства Ілля Кротенко був мобілізований і брав участь в антитерористичній операції на Сході. Нині ж залишається активістом, завзято коментує події, що відбуваються в Україні, у соціальних мережах, працює у Міністерстві молоді та спорту України. Бо існує шалене бажання – жити Україною, любити її й працювати заради неї.

У час, коли влада намагається якомога швидше загоїти рани минулого, на Алеї Героїв Небесної Сотні люди невпинно залишають квіти, а синьо-жовті стрічки продовжують майоріти. Бо відвага й патріотизм, з якими приходили Герої на Майдан, вартують нашого з Вами сьогодення. Про це треба говорити. І пропоную цього разу висловлюватися про Революцію Гідності голосніше, не «крізь тишу».

Авторка: Вікторія Коваленко